Неділя, 27.05.2018, 06:01
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

вірші

Головна » Статті » Мої статті

Обрій на крилах (збірка поезії) - Чумак Микола

МИКОЛА ЧУМАК

150-річчю Харківської
державної зооветеринарної
академії присвячується

ОБРІЙ НА КРИЛАХ

ПОЕЗІЇ

ХАРКІВ
200І

ПЕРЕДМОВА
Вибір професії - це вибір своєї долі. Вірне, а чи невірне визначення свого призначення в житті робить людей щасливими або нещасливими. І в молодості інколи важко знайти вірний шлях і реалізувати себе як особистість. Адже навколо стільки всього привабливого і неповторного! Крім того існують такі поняття як мода часу, престижність професій, уподобання, смаки... А вплив рідні, товаришів, засобів масової інформації, реклами і багато де-чого іншого. Тож неважко і заблукати.
Микола Іванович Чумак народився і провів своє дитинство у складний час, коли все навкруги руйнувалося і будувалося. Йому знайомі материнські сльози над папірцем, що сповіщав про загибель батька у Другій світовій, повоєнні голод і холод... Рано навчився доглядати худобу, огород, тримати в руках косу і молоток, налигач волів і кермо автомобіля. Все це ми довідуємося із першої збірки його поезій "Спрага", що вийшла друком у 1979 році та другої - "Бджолиний хліб", що виходить друком і віршів, що друкувалися в періодичних виданнях.
З анкетних даних: рік народження 1935, село Стара Рибина Охтирського району Сумської області; 1954 рік - закінчив Мало-Історопський сільськогосподарський технікум за професією зоотехнія; 1954-1957 - служба в армії; 1957-1962 р.р. - навчання в Харківському зооветеринарному інституті /ХЗВІ/ і одержання диплома лікаря ветеринарної медицини /з відзнакою/; 1962-1964 р.р. - ветеринарний пікар-епізоотолог при Середино-Будській міжрайонній ветбаклабораторії; 1964-1967 р.р. - аспірант при кафедрі терапії ХЗВІ. Далі: кандидат ветеринарних наук, асистент - старший викладач - доцент - завідувач цієї ж кафедри - тепер уже професор Харківської державної зооветеринарної академії, яким став наш інститут. За цим калейдоскопом руху, звичайно не видно людини, але ж можна зробити висновок, що Микола Іванович не помилився у виборі найземнішої і найдостойнішої професії. Він висококваліфікований методист, лектор, експериментатор. З-під його пера вийшли друком більше 60 оригінальних наукових праць, в тому числі окремий розділ підручника для ВУЗів. М.І.Чумак вміє керувати науковою роботою молодої зміни: захищена одна кандидатська дисертація, виконуються ще п'ять.

Він - депутат районної ради, член педагогічної колегії району. Тож недарма на одному з "Днів факультету ветеринарної медицини", що проводяться у нас щорічно, на своєму концерті студенти визначили Миколу Івановича як: "Поета, політика, терапевта". Вважаю, що їм якраз і потрібний такий багатообдарований викладач.
І ось нова збірка поезій Миколи Чумака "Обрій на крилах", спеціально присвячена 150-річчю, Харківської державної зооветеринарної академії. Вірші свіжі, прозорі, ліричні, зрілі і образні. В них відчувається глибока філософська думка. В цьому доробкові опоетизовані майже всі напрямки діяльності академії, починаючи зі студента і закінчуючи професором.
Микола Іванович Чумак завжди в наполегливій діяльності, пошуках ще невідомого, але цікавого. Він всю свою роботу виконує з задоволенням і тому - щаслива людина. А ми раді, що в нашій академії є свій поет.
РЕКТОР ХДЗВА, ДОКТОР
ВЕТЕРИНАРНИХ НАУК, ПРОФЕСОР,
ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ УААН В.О.ГОЛОВКО

КАЗКА ПРО ЯВОЖ
Стояв він вузлуватий, темнокорий,
Піднявся аж туди, де Сонце поряд!
А унизу зійшлись яворенята
Під дужими крильми у вічність гратись.
Він зажуривсь: всиха, аж віти почорніли?
Бо підгнива уже його старече тіло.
І вже яворенячий хист страждає:
Продертись вгору неміч заважає...
Та ось найдужчий, у обійми наче,
Своє гілля в сухе впліта гіллячя.
Поглянеш і аж страшно уявити,
Коли навалиться шалений вітер!
Все затремтить під мертвою вагою,
Впадуть на землю зламані обоє.
І рознесеться навкруги від того
Чи грім суворий, чи болючий стогін.
Та помудрішав син - іще й підпер старого,
А сам уверх попрямував до Бога
Чи каятись в гріхах, чи милості прохати:
Вже граються під ним його яворенята...
1985 ХЗВІ

КОЛИСКА

НАШ ГАУДЕАМУС
Поки ми ще молоді,
Хай веселка грає!
Після юності леткої,
Кажуть, старість заспокоє
І земля сховає.
А для чого нам тепер
Неминучість віща,
Як любов нестримно рветься
До святинь близького серця,
А до Бога - вічність?
Ми зїбралися сюди
Із усього світу.
Нехай бувший інститут
Розквітає на виду
Мудрих заповітів!
Професурі клянемось
У вірності кров'ю,
Що випестує, на кого
Залишать чотириногих
Людству на здоров'я!
Хай живе на радість нам
Наша рідна ненька -
Академія нова,
Хай напутно нам співа
Порт наш - Лозовенька!
За своїх професорів
Станемо горою
За науки, як від чого
Лікувать чотириногих
Людству на здоров'я.
Хай на вроду у дівчат
Слава не проходить!
Хай жінки наші кохані
Будуть ніжні і бажані,
Працьовиті й горді!
Геть від нас цинічний глум,
Песимістів різних!
Всяких недругів - до біса!
Хай лунає наша пісня
І нині і прісно!
09.08.2001 ХЗВІ

К
БИСТРИНА

МОЛОДІ
Припливла додому кара,
Ні промінчика з очей!
А вони ж великі, карі,
Ще й коса через плече!
На душі у мене хмуро -
Знов не вимів я сміття...
Будуть блискавки і бурі.
Ну й роззява!
Ну й життя!
Підіймаюся швиденько
Та за віник.
А вона
Щось уже на кухні дзенька -
Значить, скоро вже й війна.
Тільки що це?
Ну і диве!
Посміхнулась, підійшла.
Ще й питає співчутливо:
- В тебе лекція була?
- Що?
Була...
Ледь одвічаю...
О, яке життя складне...
Значить, я її вивчаю,
А вона -
вивча мене.
1968 ХЗВІ

***
Глянь на себе в дзеркало -
Милостивий Бог!
В тебе, певне, серденько
Стислося в клубок!
Чи не в час проснулася,
Чи вкусив комар,
Не в ті туфлі взулася?
Скільки в домі хмар!
І мені невесело -
Серце крає спів,
Та не втну поезію
В капці світлих слів...
Сядь.
Всміхнися лагідно.
О! Тепер мені
Сяють зорі злагоди
В синій глибині.
І моїми віршами
Ранок темінь п'є,
Щоби світло тішило
Серденько й твоє...

28.03.2000 ХЗВІ

***
Ворскла,
кладка,
верби і осоки
І прозора, мов сльоза, вода,
Небо сине-синє і високе,
Біля кладки Єва молода...
Поруч неї - купкою білизна.
Праник розтинає тишину.
Я підплив так тихо і так близько,
Що аж зойк ударив по човну!
Заспокойся, люба, -
я від Ноя,
У моїх руках туге весло. Глянь -
зелене плаття бистриною
У потік від кладки понесло.
Я його зловлю тобі на радість,
Пересидь тривоги у човні:
Ворскла наша, хоч у тебе краде,
Знов для тебе поверта мені.
...Мріє наш Ковчег...
І літ безладдя
По піску спливає і в пісок,
А оте твоє зелене плаття
Я усе ловлю серед осок...
2000 ХЗВІ

НАТЯЛЯ
Прибігло босе і голодне,
А мама -
аж кипить уся:
- Ну де ж ти бейкалась сьогодні?
От горе! Грець тебе б не взяв!
От кляті вуличні печатки!
І де вже тут гріха таїть? -
Хова тернові оченятка,
Брудна, розхристана стоїть.
І я, вдаю із себе строгість,
А в неї слізки вже течуть.
Ну досить.
Посварила трохи...
Але усе-таки мовчу.
Терплю...
Не смію заважати
В цій педагогіці скрутній,
Я також світ хотів пізнати -
Рубці ще й досі на мені.

1997 ХЗВІ

***
І знову розходилась мама:
- Ну їж, біда моя, мерщій!
А та з надутими губами
Щось колупається в борщі.
Дивлюсь -
поклала ложку кволо,
Насупилася - не підходь!
- Ти думаєш збиратись в школу?
От наказав мене Господь!
І в кого тільки, рідна нене,
Така вродилась комиза? А ти!
Накинулась на мене, -
Хоч би словечко їй сказав!
Іще йому хотілось сина.
Тут із дівчам ладу нема.
Надворі тихо і красиво,
Надворі сонце і зима.
І ми далеко вже від дому.
- Скоріш очунюйся! -
сміюсь.
Іде дівча у невідоме
Й за руку держиться мою.

1978 ХЗВІ

***
А донька гасає по колу.
Милуюся -
ач, підросла!
Вона повернулась зі школи,
П'ятірки дише принесла.
Мені на коліна згреблася
Й горта величезний словник.
- А що то за букви? Ми кращі
У класі вивчали за них.
І я осміхнувся дівчаті:
- Земля, континенти, моря...
Ще рано англійську вивчати -
Спочатку здолай букваря!
Принишкла на хвильку, а згодом
У гордощах брівки звелись:
-А ми рідну мову сьогодні
Вивчати уже почали...

1978 ХЗВІ

***
Мені приснивсь чарівний ключ
Від часу і від простору
Аж до отих казкових круч,
Що височать над Ворскла.
Неначе я його беру,
Але бракує сил мені
Відперти вранішню зорю
У павутинні сивому...
Чи й ти примарилась мені
І хто з нас винен - ти, чи я,
Що нас несе в однім човні
Ця нездоланна течія?
І час, і простір день за днем
В чоло різцем впиваються,
Не відпускаючи мене,
Де казка починається.
Невтомні скульптори німі
В ограненні не скупляться...
Я безпорадний на кормі,
Мовчить моя супутниця.
І наче хвилям в унісон,
Зоря вечірня грається.
Не хмарся, люба, то лиш сон,
Що з Ворскли відкривається...

14.01.2000 Стара Рябина

БУБИРІ
Аж ось і Ворскла - тихе диво
У далеч плине мерехтливо.
Рибалка збоку зирк на мене,
Таке мале, таке зелене!
Штанці засукані в хлопчати,
Аж до колін горять "курчата".
Закинув вудку діловито.
- Давайте, дядьку, вдвох ловити.
- Давай, - всміхаюся малому. -
За всі роки зіб'ю оскому.
Але за дві тяжкі години
Хоча б бубир!
Хоча б єдиний!
І якось смішно й сумно стало.
Яких я щук тягав, бувало!
Й здалось мені у ці хвилини,
Що то не Ворскла -
пам'ять плине,
Що над водою зовсім близько
В худенькій постаті хлопчиська
На всі віки завмерла наче
Моя настирливість хлоп'яча...

07.07.1979 Стара Рябина

БІЛЯ ВУЛИКА

Вічне це буденне свято,
Мабуть, кожен зна -
Бджоли вертяться завзято
З ранку до пізна.
Й ні до чого, частку котру
Час їм царства дав,
Що відімруть як непотріб,
Тижнів через два.
Не даремно ж сонце світить
З вічного вікна!
У живім буяє квіті
Дошка прилітна.
Повнять вулика невпинно
Обніж і нектар,
Щоб наступне покоління
Підхопило старт.
Не скупись, всесильний Боже,
Доки крила є.
О! Як все це тільки схоже
На життя
моє...
0І.05.1999 ХЗВІ
БДЖОЛИНІ НАДІЇ
Вже першим подарунком саду
У очі дивиться весна.
Хто може крони розписати
В такі шедеври, як вона!
І бджоли в світ оцей босоніж
Своє напружують крило,
А до сім'ї крилата обніж
Нестримним валить джерелом.
Цей хор природи неповторний
І землю, й небеса вбира.
Й розчулює квіткове море
Чутливу душу бджоляра.
Аж світяться сади і доли!
Радіє думка від прикмет:
Надходить обніж -
будуть бджоли,
А будуть бджоли -
буде й мед.
04.05.І999 ХЗВІ

РОЗПАЧ
Ніч німа підперла небо
На земних биках,
Не дай Боже коли-небудь
Знову заблукать!
Дикий жах під шкуру лізе,
Спину обляга,
Тихо крадеться над лісом
Гострий ятаган.
Відчай між кущами риска,
Скрізь кути тупі,
Наче лапи страховиська
Стовбури дубів.
Ніс настирливо лоскоче
Павутиння й цвіль
І в трухляччах світять очі
Звіром звідусіль.
Стій, замри, дракон проснеться!
Чи то пень, чи ріг?
Раптом тріснула по серцю
Гілка із-під ніг.
Розкололась мимоволі
Тиша лісова,
Що аж зойкнула від болю
В глушині сова...
10.11.2000 ХЗВІ

ОСІННЯ ДОРОГА
То не ніч - душа моя,
Серце, наче камінь...
Що ж ти в'єшся, мов змія
В мене під ногами?
Захвалили тебе скрізь -
Стежечка, стежина...
Ти ж бо водиш в гай і ліс,
Де гриби й ожина.
О, яка ти навесні!
Тільки ж зараз - осінь...
Лопотять дощі нудні,
А не теплі роси.
Та іще стирчать кущі
На привиди схожі,
І від них уже в хлющі
Спина і холоші.
Де ж ти бейкалась, дурна?
В багнюку змісилась!
Ноги вицупити з дна
Вже бракує сили.
Я давно тебе уже
Кинув би трикляту,
Плаваю в тобі лише,
Щоб не заблукати.
Ну веди! Чого ж ти ждеш?
Знов топлюсь, зринаю...
Ой, куди ж ти заведеш,
Я і сам не знаю...

08.10.І999 ХЗВІ

ПЕРЕХРЕСТЯ
Що було, того не перекреслиш,
То зітха, то знову затиха.
Я стою ізнов на перехресті
І мене у спину хтось штовха.
Десь гойдається моя колиска
В хаті, що давно уже знесли,
На подвір'ї з галушками миска,
Падає на землю небо слив...
І мою голівку тішить ненька,
Що давно на цвинтарі чека,
Десь моя коса на Прірві дзенька,
І течуть струмочки по щоках.
Там десь. Там окрилена дорога,
Що оплакували мати й син,
Від того далекого порогу
До моїх теперішніх сивин...
І стою, немов хитка споруда,
На семи вітрах в самотині,
Чи мені праворуч повернути,
Чи ліворуч повернуть мені?
Знову хтось штовхає недоречно.
Я у вдачу повернувсь тверду -
Не чіпайте більше мої плечі,
Я свою дорогу сам знайду!
І закляк на хвильку, камінь наче.
Десь далеко ненька, хата, сад.
Я молюся, я кріплюсь, я плачу,
Що не можу повернуть назад...

09.08.І999 ХЗВІ

З У Б
Кажуть всі, що кращі зуби - золоті.
Тільки я своїх міняти не хотів:
Омерзенного металу не було,
А мені на злидні тільки і везло.
Я і так зубастим, мабуть, дуже був,
Із-за них зубасту славу роздобув.
Поки-що мої зобідчики мовчать,.
Бо свої у мене в щелепах стирчать.
І такі, що в рота пальця не клади,
Коли сам іще в зубастих не ходив!
Ними я усе життя науку гриз
На полицю клав лише в свавілля криз.
Ними скаливсь від душі /на кутні теж/
І скрипів, неначе жорнами, без меж.
Через них, було, не тільки воду лив,
А іще крутих начальників молив.
І не раз уже було в моїм житті,
Що від холоду зубами цокотів.
На півслові обриватись не звикав,
Хоч було чим прикусити язика.
Тільки щось вони хитаються уже...
Хто ж тепер мене від світу збереже?
...Прислухаюсь, як беззубі шамкотять
За пропите і розчавлене життя.
18.04.1997 ХЗВІ

Микола ЧУМАК
КВІТЕНЬ
По землі крокує квітень,
Наступає навпрошки.
На принишклих голих вітах
Набубнявіли бруньки.
Прошива торішнє листя
З-під землі зелений світ,
На затишному узліссі
В ліски серги звисли з віт.
А коли пірнути глибше
У скарбниці глушини,
То загра її обличчя
В пролісковій синязні.
Роси пестять і вмивають
Молоде землі чоло.
А струмками з цього раю
Все відмерле понесло...

1980 ХЗВІ

РОВЕСНИКИ
Мене теж у світ пустила
Мрійна тятива,
А навколо колисались
Райдужні дива.
Пронесло крізь буйні весни
Збуреним конем,
Місяць серпень - мій ровесник
Знов стріча мене.
Кожен раз у нього в домі
Вигравалась роль:
Він для мене - цар,
Я в ньому - сам собі
король.
В руку падали піснями
Думи молоді.
Нова зірка перед нами
Знов на висоті...
Пнусь, тягнусь до неї в поті,
Став на повний зріст,
Щоб не залишать на потім,
Бо часу в обріз...
Знов на збуреному Сонці
Роль кипить моя.
Може, знову у сорочці
Народився я?

20.08.2000 ХЗВІ

В ДОРОЗІ
Шофере, жми на всі педалі -
Володар швидкостей гучних!
Хай рвуться під колеса далі
І дух захоплює від них.
Часу немає озиратись,
Що там, обабіч від шосе -
Усе - і смуток мій, і радість -
Сучасна техніка несе.
І нас чека мета важлива,
І ми повинні бути в строк.
Цивілізація примхлива
Не терпить відступу й на крок.
Думки стискаються до болю,
Двигун напружено гуде.
А серце проситься на волю
До квітів, трав і до людей...

10.03.1987 ХЗВІ

***
Вкотре я уже клянуся
Сам собі із дня на день -
Ось візьму і опинюся
Поза межами пісень!
Цигаркам отим заклятим
Рот задраю на замок,
Перестану задивлятись
На привабливих жінок!
І тоді додому вчасно
Потрапляти буду я,
І закінчиться нещасна
Зачаклованість моя!
Як це просто, рідна нене! -
Стану милим, як дитя,
А моя дружина з мене
Зробить ціле відкриття!
Знов копчуся і потію -
Все спішу, бо часу брак.
І думками багатіє
В ейфоріях неборак...

І7.05.І999 ХЗВІ

ГОРОСКОП
Всесвіт до кінця порядку повен,
А під Господом - міцний стілець,
Зліва нього асистує Овен,
Справа - із паперами Тілець.
На жилі й на цвинтарні оселі
Водолій свячену воду ллє,
Грози позивних на грішну Землю
Безупинно ретранслює Лев.
І у нас у всіх одна дорога,
Хоч проси кого, хоч не проси,
Перш ніж опинитись перед Богом,
Наші душі важать Терези.
Зиряться некліпаючі Риби,
Козерог не знає, що то сон.
Хто злетів, - мандруй уже без скрипу,
Бо впорскне отруту Скорпіон.
А Стрілець прицілеться із лука,
Грізні клешні розчепірить Рак...
Хоч - не хочеш, на колінах слухай,
Праведний і грішний неборак.
Як помилує, тоді урочо
Поміж Близнюків пірнеш у Рай,
Не пробачить - Діва непорочна
Заведе до пекла. Ось і край...

ІІ.01.2001 ХЗВІ

ОСЬ І ВСЕ...
Я спішив. Куди? Хто знає.
І для чого - теж...
Думав, що земному раю
Не існує меж.
Може ж, то останні двері
Я у рай закрив?
І гасають на папері
Бісові вітри.
І сміються божі квіти
В сонячній ясі,
І блищать сліпуче звідти
Очі у росі.
То чека моя кохана
Все життя мене
І зове минулий ранок
В щастя неземне.
О, як гірко, гірко плаче
Матінка моя...
Хто ж тепер мені пробачить,
Що спізнився я?

11.02.1999 ХЗВІ

***
0, який же я негарний -
Не надбав достатку ріг!
Вже пробач мені, кохана,
За невинний сивий гріх.
І прости за тиху осінь,
Що у мене на лиці,
За далекі ноги босі
І за довгий сон в руці.
За розгублені надії
Та за знайдені жалі
І за те, що я радію
Кожній квітці і бджолі.
Що не дбав лише про себе,
В музу нарядивши світ,
Серед лісу, серед степу
У піснях мій гинув слід...
Може, босий я і голий -
Те, що є... Пробач...
Хоча
Ні за скупість, ні за холод
Ні за що не вибачай!

17.05.1999 ХЗЗІ

***
Все тихо так створилося в житті
І я уже зими в передчутті.
То вітер вивіяв шовковість брів,
Коли через поля з тобою брів.
Вже натомилось серце від ходьби,
Багато я знаходив і губив.
І як би не воліли, марний труд -
Уже тебе й мене не повернуть...
Але десь там - в далекій далині
Ти стільки квіту віддала мені!
І я не був скупим - увесь свій дар,
Як буйний квіт, поклав на твій вівтар...

7.03.1997 ХЗВІ.

Любі і Наталі
КАЗКА

Доні-доні, далечінь голосить.
То не обрій - запітніло тло.
І, немов моїм сивоволоссям,
Землю до країв заволокло.
Може, то й не журавлі над степом,
Тільки зойки тануть у імлі.
Чи моя душа тривожить небо,
Відчаєм чіпляючись землі.
І несе на кару чи на ласку
Всесвіту невинне каяття
За придуману не мною казку,
Казку про буття і небуття,
Що поєднує святе і грішне
У минущі радощі й жалі.
Любі доні, наступила тиша -
То усе ж летіли журавлі...

21.01.2001 ХЗВІ

ЗГАДКА

ДАР ВЕСНІ
Не вагайся, серденько, -
Пий до дна!
Там закуті любощі
У вина.
Чарка зі щербинкою?
Ну, то й що ж -
В забобони вірити?
Ні за що!
Глянь, які яскравості
Через скло,
Лиш би в серці тріщини
Не було!
Звітувати радощам?
Перед ким?
Хай охопить полум'ям
Нас палким!
Посивіють бороди
У старих...
Ну, а ми, як літепло
Серед криг.
І між цими квітами -
Дар весні.
Чуєш, вічність стукає
По мені!

02.04.1987 ХЗВІ

І.А. Мкацаянц
СОНЕЧКО

Молода вірменочка -
Темінь брів і вій,
Мов струмок із березня -
Голосочок твій!
Розсівають промені
Очі та кольє
І в кімнаті зоряне
Світло настає.
Хоч вино і бублики
Кличуть зі столів,
Чоловіча публіка
Позбулася слів.
І дрімучі дзвоники
У моїй душі
Розбудило сонечко,
Що без паранжі.
А вона ще й в дзеркальце
Ревно зазира,
Зневажніло вертиться,
Пасма підбира.
Кинь до біса скло оте
В кошик без вагань!
Краще до Валєри ти
В щирі очі глянь...

29.01.1997 ХЗВІ

ЕТЮД

Упокоїтись не маю сили.
Нічка, кароока медсестра,
Все б моє безсоння загасила,
Та сама під місяцем згора.
Навкруги так лагідно і тихо,
В горобинні потопаю я.
Ти, либонь, завжди буваєш дика.
А буваєш інколи моя.
І зовсім би став для тебе милим
Із холодним сяйвом у борні,
Тільки що із мене за світило
3 куширів ворскляних і стерні?
Тут нема ні Ворскли, ні латаття,
Ні підсуканих холош нема,
А твоє блискуче чорне плаття
Безсоромний Космос розійма.
Ти ізнову й знов, як на долоні,
Перед свідком враженим тремтиш,
Доки аж не визволить з полону
Хмарка твій загублений престиж.
Красень вже дріма на небосхилі
І, нарешті, стомлений, засне.
Ось тоді нас роз'єднать не в силі
У зеніті клечання рясне.
...Догожда мені сестра-циганка,
Але тихо світло вирина...
Шепіт виплива...
Обійми ранку...
І ніхто про наші сни не зна...

07.08.1999 ХЗВІ

ВАЛЬС
- О, Микола Іванович! -
Насварилась мені,
Як вельможному панові,
Б'є поклони земні.
В чому винен я все-таки
І до чого сей жарт?
Від раптового дотику
Прямо кинуло з жар.
І зім'явся ніяково:
Мо' що зайве сказав?
О! А світиться як вона!
А гнучка!
Як лоза!
Сам на себе наскаржуся
Й репутацію б спас:
Запитати наважився...
Та закінчився вальс.

25.01.1996

Вона створила свій персональний балет: культ тіла і пластики. Про дружину С.Єсеніна Айседору Дункан
БАЛЕТ
В тебе очі -
хвилі в морі,
В тебе подих -
океан!
І шовки твої прозорі,
Ти ж бо дійсність без обман...
Линеш полум'ям до мене,
Хвилі плинуть із очей,
А стрічки -
гілля зелене -
Плавне впали на плече...
Ти така легка, таємна,
Мов хмаринка на руках,
І маленька, й необ'ємна.
Б'ється серце...
Тиша...
АХ...
Погляд мій завмер на сцені -
Там зімлілий силует...
Та хіба ж лише Єсенін
У такій імлі поет!

12.01.1996

ПЕРУКАРКА.
О, яка яскрава в дзеркалі вона,
Обробля мене, неначе барана -
То у світі є професія така,
Щоб людей ніхто щетинним не лякав.
Ну й попався ж!
Біля неї я й не я,
Голова у мене, наче не моя -
То праворуч, то ліворуч поверни,
Задери або униз її нагни...
Обійма, голубить "канцелярію мою",
Позабувши зовсім про красу свою.
Клаца ножицями, чеше гребінцем...
Та не дай моя дружина взна про це!
Не світися ж!
Не наводь мене на гріх,
Дай залишити добром оцей поріг!
Ну й хоробра!
Ні на крок від мене вбік!
В тебе ж також, мабуть, вдома чоловік...
Чи в кіно, а чи пливу в туманнім сні,
Закрутила вона голову мені...
Ой, ви, хлопці, краще в мохові сидіть -
До цієї перукарки не ходіть!
Бо вона ж вас обчикрижить, як мене,
Через люстра, наче зірка, промайне!
А мені вона сказала -
знову жде,
Коли клята шевелюра відросте...

14.08.1997 ХЗВІ

Казав мені батько, щоб я оженився...
Із народної пісні

ЗА НАРОДНИМ ЗВИЧАЄМ
То добре, друже,
Що в поту
Ти звик давно вже
Сам про себе дбати,
Потрапити боїшся
Під п'яту,
А ще ж дітей
Народиться багато...
І дійсно, мабуть,
Квасить огірки,
Варити борщ
І все, що й не присниться.
Штани латати,
Прати ганчірки -
Усе це на майбутнє
Знадобиться!
І не брикайся,
Не роби дурниць -
Ось ми тобі
Прив'яжемо колоду
І скажем доброзичливо:
Женись!
І ти у Світ отримаєш
Свободу!

06.01.1996

ПРОЩАННЯ
Ти водночас моя й чужа...
Востаннє я дивлюсь на тебе.
Автобус скоро вируша,
А серце стукає:
Не треба!
Не треба, люба, не спіши.
Але до болю розумію,
Що в тебе діється в душі,
У мене також серце мліє.
Ти зі сльозами на очах
Мені всміхнулася несміло
Ледь чутно мовила:
"Прощай"...-
Обом нам тільки зрозуміле.
І нашій радості й журбі
Ой, не пробачать забобони!
Я також посміхнувсь тобі,
Хоча душа від болю стогне.
Ти водночас моя й чужа...
Востаннє я дивлюсь на тебе.
Автобус твій уже руша,
А серце стукає:
"Не треба"...

14.11.1990

ОСІННЯ МИТЬ
Навколо німа таємниця:
Облив верховіття дерев
Рожевою фарбою місяць
І сяє гіллячча сире.
І так на галявині тихо,
Що серце її заселя
І чутно, як жадібно диха
Навколо волога земля.
В узори і тіні розшито,
А думка сумна і ясна...
І так іще хочеться жити,
Й така ще жадана весна!
А в душу тече прохолода,
Не та, що весною, не та...
І я з листопадом у згоді
Й берізка така молода!
І кожен листок у відчаї,
Зірватися з віт боячись.
Кохана моя незвичайна,
Чому ж біля мене мовчиш?..

І2.10.1996

ЛІЛЕЯ
Де в травах мріються пісні,
Де в кущі горлиця туркоче,
На щастя випало мені
До квітки глянути ув очі,
Лілея пишна то була...
Такої вже не стріти зроду!
Вона під явором цвіла
У затінку на тихих водах.
Легка, сліпуча і німа,
Мов зірка впала проти мене.
Її весільне обіймав
Вінок із променів зелених.
- Ходім, - шептав.
Але дарма
До себе в мрії звав її я.
Вона лишилася сама
В своїй злелеєній стихії.
Дороги звабили мене,
Але далеко за плечима
Все сяє диво чарівне
З болюче синіми очима.

3.03.2000 ХЗВІ

ОСІННЯ ПІСНЯ
Пожухли простір, трави і осоки...
Назустріч дивом випливла верба...
Така струнка, гілляста і висока.
До болю чиста
й тиха, мов журба.
Під сонце опустилось небо сіре
Склепінням полчищ знавіснілих лав,
А серце рветься в радісні сузір'я,
Та перешкоду тільки не здола.
І не зайти ні з фронту, а ні з тилу:
Над плесом дум захмарені горби,
Надії - десь уже на небосхилі
А віра - в ще зеленої верби...
До неї я з раптовою любов'ю
Заборсався закутими крильми,
Нестерпно серце обпікає сповідь
На віщому порозі до зими.
Вартує обрій, душу тисне стеля.
Поволі хмари ордами течуть
Вона ж стоїть, як недосяжна скеля,
А поруч я
приречено мовчу...

14.09.2000 ХЗВІ

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Ой, безсонна моя лірика стара!
Ти ніколи не доводиш до добра,
Тільки палиш цигарки, сьорбаєш чай
Та ще в серці клекотиш, як той ручай
Вийшов з дому - задивився на сосну,
Що завмерла, зустрічаючи весну.
Кожна квітка, що з-під листя вигляда,
У мені болючим полум'ям стражда.
Переслідуєш мене на кожнім кроці ти ж,
Перед ніжною красунею - німиш...
Хоч сиди у-курені і не вилазь.
Тільки як же, коли Лопань розлилась?!
О, які тут передзвони!
Та ще й ти;
Наче лілія, зросла біля води. Ой, не муч же!
Хоч лице своє закрий!
Що тобі -
ти молода!
А я старий...
Забирай собі усі мої пісні,
Хоч краплину співчуваючи мені!
Ну, а я піду собі в весняний день...
Тільки знову ж -
як тут бут
без пісень!

І.04.І997 ХЗВІ

Для Іри
СОНЯЧНИЙ ГАРБУЗ

В соцзабез за плентався
Не із-за піснів -
За науку пенсію
Світ надав мені.
І красуня ввічливо
Просить на стілець.
Блимаю пригнічено,
Наче каганець...
Каже, що не вкрадене
Признача мені,
А сама, мов райдуга
Сяє навесні!
Де вже там захмаритись
Від земних спокус!
Тільки враз примарився
Сонячний гарбуз...
І нехай забився я
В науковім сні,
Все ж "до феньки" пенсія
Ще і на пісні!

08.І2.2000 Дергачі

ЗВАБА
Виплакується сивий сніг
З чагарника в долоні квітня,
І в мене прямо біля ніг
Засяяла самотня квітка.
Така оманлива вона:
Мала,
тендітна,
соромлива...
Галява в сонці мовчазна,
Як мати первістком щаслива.
Я з нею стрів її весну,
Тамуючи нещирий спокій,
Щоб не збентежити ясну
Небесну синяву глибоку.
В сумлінні: не лукав, не вкрадь,
Бог не проща похітні вади!
І вабить пролісок - зірвать,
Та тільки гріх його зривати...

І.04.2ООО ХЗВІ

Валі Безродній
ЗГАДКА
За обрієм, за хмарами,
За безліччю морів
Студент з очима карими
Й вона із шовком брів.
Ідуть собі із книгами
Щасливі майбуттям.
Ось він прикинувсь циганом,
Вона - царів дитям.
Й навчаються граматиці
Вустами пити мед -
В закоханій романтиці
Поема і Поет.
За обрієм, за книгами
Весняний шквал квітінь.
Я прискакав би циганом -
Згубив підкову кінь...

0І.08.2001 ХЗВІ
Категорія: Мої статті | Додав: GOR (12.05.2012)
Переглядів: 919 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис