Понеділок, 21.05.2018, 00:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

вірші

Головна » Статті » Мої статті

Микола Істин. З «Поезії некстмодернізму»
Микола Істин 1972 р.н. — поет, есеїст. Дебютував в 2000 році в мистецькому альманасі «Нащадки Митуси» («Дністрова хвиля», м. Галич). Друкувався в колективному збірнику «Привітання життя» («Каменяр», м. Львів), в газетах «Скелі Довбуша», «Світ молоді», «Дзвони Підгір’я», «Анонс-контракт». В 2002 році твори поета відзначені на Івано-Франківському літературному конкурсі «Обережно, щойно пофарбовано». В 2003 році друкувався в журналах «Перевал», «Дзвін», «Літературний Чернігів», «Дивосвіт».
За період з 2003 по 2011 р. Розповсюдив в літературному середовищі ряд своїх самвидавчих та рукописних збірок поезії і есеїстики: «Космос душі», «З галактик…», та інші…
В 2011 році ініціював створення літературного об’єднання «Планета Наступного Слова» (ПНС). Організатор презентацій та різноманітних літературних заходів «Планети Наступного Слова» в Івано-Франківську (зокрема: презентація в книгарні «Є», та в арт-кафе «Мармуляда», проект «Міст між століттями», літературний конкурс «Народний поет» (арт-кафе «Хрущ на Вежі»), відкриті читання «Літературна весна», поетичний вечір «Літературні відкриття» (фортечна галерея «Бастіон»). Співорганізатор літературних вечорів присв’ячених всесвітньому Дню поезії, та 350-річчю Івано-Франківска, що відбулися в обласній «Просвіті», та інших заходів проведених спільно з Олександром Букатюком. Разом з іншими учасниками літоб’єднання ПНС друкувався в газеті «Відкрий очі»,в журналі "Перевал". Розповсюдив самвидавчу збірку своїх творів «Поет Планети Наступного Слова» (де, також вміщена інформація про діяльність ПНС). Написав один із маніфестів ПНС (Маяковий). (Більше інформації про ПНС («Планета Некст Логос») — відео з теленовин «24-ий канал», ОТБ «Галичина», статті: в журналі «Тиждень» (вересень 2011 р.), та в газетах : "Репортер", «Галицька Просвіта», (та інш.) викладено в інтернеті).
Оприлюднював свої твори в ефірі ТРК «Вежа» (м. Івано-Франківськ).
В 2012 році друкував вірші та літературно-публіцистичні статті на тему розвитку літератури в газеті «Знак питання».
Автор рукописної книги-чорновика «Лабораторія космосу душі», багато творів з якої оприлюднено.
Твори та відеоматеріали творчості Миколи Істина розміщені в інтернеті.
Публікації в 2013 році : в журналі "Золота
Пектораль","Пороги"(Чехія), в різноманітних інтернет-виданнях.
Брав участь в перформансах "Світло широко заплющеними очима", "В анфас".
Видав самвидавчу збірку поезії та есеїстики "Літературне відкриття" (яку презентовано на літературному вечорі "Перезавантаження",в книгарні "Є" м.Івано-Франківськ, 8 жовтня 2013 р.)."Літературне відкриття" розміщено в електронній бібліотеці "Чтиво" (також поезії і есеї представлено в електронних бібліотеках : "Український центр", "Буквоїд", та на різних літературних сайтах).
Організував літературний захід "Нова поезія на "Планеті Некст Логос" ( Обл. бібліотека ім.І. Франка, 26 листопада 2013 р.)
На початку 2014 року, написав,і опублікував в інтернет-виданнях статті : "Що таке некстмодернізм", "Відчинені двері некстмодернізму", "Презентую некстмодернізм"(в яких позиціонував свою творчість як некстмодернізм, і сформулював своє бачення цієї нової літературної течії).
Лауреат літературної премії "Знаковий поет" (2014 року).
Живе в Івано-Франківську.
 
 
Микола Істин
 
З «Поезії некстмодернізму»
 
***
Нова література має народжуватися
мов крик немовляти,
дорости, як до планет іншого життя, надписати,
перепродовжити культуру народу.
Порівняно як люди
в природи
неповторні, так твори -
неповтори.
Подібно шаблям
що поле бою ракетам залишили -
также літературу на марші
треба переозброювати надсучасними віршами.
Тому, некстмодерністські презентації
неочікують на неосмислені овації.
І ненагадують похорони поезії,
чи поминки прози,
увінчані лаврами
наче вінками,
на законсервованому могильнику літератури.
Біля якого вдова у траурі,
звати яку - пані політика,
сварлива, і легковажна,
з плачами вічними
за бідами українськими.
В товаристві сліпих фанатиків -
ідейних гробовщиків.
А я прихильник літератури живої,
велично-доброї,
філософсько-феєричної.
Яка недопускає розбрату,
і немає людське життя за оплату.
І мої вірші по-некстмодерністськи
це формули : вільнолюбивої етики,
і безпосереднього
сприйняття Бога,
вони є свободою особистості
в суспільстві, в гармонії толерантності,
і космосом відкриттів в собі,
як відчинені двері
до ідейного ядра першооснов,
і будівельного матеріалу обнов.
І їхні новини
про новизну -
проявів першочергового,
в наступних винаходах художнього,
збагатять людину
подальшими побудовами душі,
і розширять Україну
відкриттями, де інші -
землі і небеса...
Котрі окреслять
талановиті конструктори слова,
і як успішні сміливці літературної обнови,
реалізують формулу людського некст-поступу
в кодах ідей Всесвітнього тексту.


***
Вірю в космічних людей,
як в творців світів ідей,
особистостей з особливих материків,
з ще не відкритих планет - провідників,
нових рукописних небес...

І сумніваюсь
в пересічній цивілізаційній стадії,
в бездумній юрбі, як стаді,
котре, гонять пастухи геополітичні
на пасовища економічні,
видаючи владний батіг
за культурний оберіг.

Я хочу законів, які давали би кожному простір свободи,
як місце для власної світобудови -
свого сонця добра,
і землі його правди,
і щоб для літер літератури цифри не були б за перешкоди,
та законодавче підгрунтя не прокладало би зайвих меж
для феномену людських можливостей...

Бажаю аби в країні -
був і мій край,
а не руїна -
з мрій.

Тому, на противагу політичним ідеологізмам,
презентую некстмодернізм,
як розвиток філософії нових світів
в людях, і їх дивовижних відкриттів...


ПОЯВА НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

Коли майдан як вулкан революційний
змінюється заворушеннями вуличної контрреволюції,
і ідеологія заходу
наштовхується на політтехнологію сходу,
тоді кулями по-народу
вистрілюють геополітичні війни,
з вини -
владолюбивих диктаторів,
і тоталітарних культур агітаторів.
І від військової операції
посттравматичні рани нації
не зализати ображеній політиці,
і не вилікувати обмеженій економіці.
Цій країні потрібні зміни
до глибини душі України,
щоб в її метафізичному небі світоглядному
відбулась поява некстмодернізму,
як новий виток розвитку,
розбудови людської, і розквіту...
Він у вірі в людей,
і в галактиках наших ідей,
у гармоніях з світом
і з Всесвітом,
у повазі до різноманіття -
життя.
В цьому краї, де античні філософи не ходили,
й люд хрестили мечем
і вогнем...
Україну, насправді, таки сотворили -
поети.
І в літературному слові, що дальше від класика,
розбудова її ДНК,
і успіху пріоритети -
в оновленні -
в самій людині,
і в її домівці - країні.


Літоб"єднанню
"Планета Наступного Слова"
присвячую


ПЛАНЕТА НЕКСТ ЛОГОС

Це здіймання в атаку
під кулі сарказму, і чавлення іншості танком.
Вірші у самвидаві як цвіт на морозі, у березні,
перші ластівки в літературній весні.
Сісти за ці столи
як престоли ,
через подолання-
передпрезентаційного хвилювання,
до плювання на загальноприйняті погляди,
І живого читання прози свободи,
що була донині, обмежена догмами наче гратами.
Та уміння триматися стильно
(тими, кого для миті цієї народжено)
перед журналістськими фотоапаратами.
Цей несанкціонований захід,
як невідомої зірки схід,
не запланований методистами,
викликає в пересічного кар"єриста-
недоумкувате здивування,
як і у всіх псевдоморалістів , які після бою-
привласнюють мундири упавших героїв.
Ось вам -
Чиновникам продажним.
І літературщини клопам книжним.
Інші світи...
І другі Всесвіти...
Що не вкладаються в голови конформістів.
І виходять за межі консервативних змістів.
Цій убогій країні,що не знала розквіту.
І недосконалому світу.
Неокласикам.
Від Некстмодерністів.
Ось вам- вірші віртуальної контркультури,
креативної версії , нової літератури...


БУНТ ТЕКСТУ

Вибухає --
Коли тиск
на текст
цензурною стрілкою вже зашкалює.
А закон ставлять вище свободи слова,
і він безцеремонно обриває чиюсь розмову,
нахабою -- чіпляється до всіх
і втручається в усе.
Коли гроші олігархів на території твоєї країни --
виявляються її окупантами.
А спустошення моральне -- то, не від бомбардувань руїни,
а після пограбування власними чиновниками.
Полеміка заворушення розпочинається з тління невдоволення,
і з їдкого диму обурення.
Коли політики стають занадто схожими на пройдисвітів.
А на місце творчої еліти пропихаються гламурні дурисвіти.
Бунти ідей назрівають --
коли глобалізація
нав'язує всім свою цивілізацію,
а незгідних під корінь зрізають.
Коли держава хоче бути над народом,
а не з народом.
Тоді, багряним заревом спалахує бунт тексту.
В час його буревію --
гострі прописи букв
нагадують сокири та коси селянських повстань
безкомпромісними словами
як революційними загонами
штурмують речення бунтівні
засади панівної брехні...
Бунти текстів --
руйнували -- колоніальних імперій устої,
від них зазнавали поразок найсильніші армії в історії,
найжорстокіші диктатори боялись цього бунту --
більше будь-яких битв.
І Шевченкові вірші --
не що інше як бунт.
Україна є країною бунтівних текстів,
вони -- спротив тоталітарності літератури і країни,
в них виверження антидругорядної словоукраїни,
прорив блокади з бюрократичності,
визволення творчої зоряності --
красою, добром, всеможливою силою слова.
Текстобунт --
ударною хвилею здригає інтернет
і увесь світ,
ураганом зриває тверді палітурки
і з пусто-порожніх книг.
Атакує незручними запитаннями,
і перемагає несподіваними відповідями...
Наступ тексту це свобода мови,
і на його сторінках,
у своїх промовах, --
описуймо ідеали розмаїття
в гармонії Всесвіття...
Вільні твори як космічні світобудови душі --
скинуть вицвівші догми із панівної ніші.
Бурі текстів --
мов грози із хмар темно-синіх поетичних світів,
що написані нами,
напоють словами --
світогляди,
для буяння, для розквіту, для всецвітіння,
без них неможлива прийдешня
убрана в обнову поезії й прози, прекрасна,
бунту світлого, -- літературна весна.



ЦЕ ПРОБИВАЄТЬСЯ НОВА ЛІТЕРАТУРА

Створити сайт --
мов райський сад...
Де корабель космічний -- флешка.
Й навіть мобілки есемеска
несе в собі найвищий сенс...
В мій віртуальний світ --
повір.
На моніторі як душа,
а тіло стукає по клавішах.
Всесвітня павутина електрона --
скидає книгу паперову з трона.
Бо покоління що прийде без блату,
ніхто не вдіне в розкіш фоліанту,
за гроші не придбають собі слави
його безстрашні вільні самвидави.
А розлетяться світом інтернету
відверті вірші космосу поетів,
і загоряться зорі з їхніх творів,
закрутяться планети із промов...
Це інші інженери ідеалів.
Це модельєри всесвіту обнов.
Крізь конформізми, догми, й кон'юктури,
це пробивається нова література.


***
Некопіювальні,оригінальні поети
пишуть твори наче проекти,
вириваються з епохи примітивної культури,
віршують,
віщують,вершать,
а рукописи їхні виходять за межі часу і простору...
І перед кабінетів дверима закритими ,
знаходять двері в собі,цв"яхами долі не забитими,
як вихід , як відкриття
ще незнаного буття...
Та надсилають тексти малозрозумілого
як листи із майбутнього,
до людства, що оділо тимчасові етичні цінності
матерій далеких провінцій
периферії життя Земної цивілізації.
Ці поети -
мають слова за мечети
що прорубують шлях
в світоглядних хащах мов в джунглях,
пробиваючись до блага,
до Бога,
до джерела,
до ідеала...
Співставляють тисячі слів улабораторії свого життя
як добра багатоваріантне розмаїття,
пробують -
винаходити проби -
матерій майбутнього щастя.
Тільки такі, дивакуваті,
що без віршів нікроку
що записують їх,на усьому ,що попаде під руку,
навіть на сірникових коробках,
у своїх доробках -
проникають у сутність ідеї у слові
у дивній своїй поетичній промові,
із мовної глини
як з першоцеглини
змоделюють в душі - невідоме, нове, надможливе...


* * *

Взяти чистий аркуш паперу,
написати на ньому -- як все має бути,
принаймні там, де є ти,
з твоєї точки зору істини --
який ідеал існування у Всесвіті має посісти...
Ці слова, що надцінні довірити комп'ютеру,
та розіслати по інтернету
усьому світу,
як свою формулу екстазу,
мов частину всесвітнього пазлу,
як свій проект,
чим, власне, і є -- текст.
Всі книги,
і блоги,
все людство --
є вихід за межі програми,
пейзажу природи за рами,
крок в інше єство.
І в своїй неповторності
на частотах своєї душі, у її абсолюті
одягнутись у всесвітні тіла,
і до доброгармонії з Богом
відкрити реальні дороги...
Певно ідолам ще не одним --
бути скинутим у Дніпро,
як світоглядам другорядним,
доки народить народ досконале добро.
Чисті аркуші авторам віршослів, на Землі роздавали,
без брехні напівправд,
непростий людський труд, --
опишіть ідеали.



З АРТИФАКТУ НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

Опустіть молотки,
і розтисніть пальці,
хай випадуть цвяхи з руки,
які забиваєте в серце...
Щоби не забити наглухо, догмами, сердечні двері моралі,
за котрими вихід в принадливе розмаїття почуттів волі...
Віднесіть, як колись, на пункт прийому макулатури -
книги з нежиттєздатних ідеологій,
так вчиніть і тепер, з свіжовиданим сумнівного приданого -
обмежувальної культури,
її шароварних прошарків, й політтехнологій.
І не варто комплексувати
від квітів кульбаби страти.
Втрата Криму -
як пряник, що випав з кишені дитини, мала необачність,
дрібна неприємність,
порівняно з втратою рими,
з поразкою літератури
яка України структури -
основа
й обнова,
попри політичні баталії,
в економічних облогах.
Бо в країні, де олігархованими -
стають і землі й водойми...
Де закон як заноза
в нозі...
Де і небо -
душпастирі розподілили вже поміж собою.
Лише в слові -
можлива безмежна ідея свободи.
Із конструкцій словесних майструють письменники сходи,
ще незнані, нові, надможливі,
в собі,
і у Небі,
в них власна дорога
до Бога.
І в світогляднім полі
гармонія на Землі.
Душі - не в аскетичній печері долі перебувати обділеній,
а в галактиках космосу втіленій,
де добро всевимірів,
і любов між людьми,
де світи наші світяться щастями,
як найвищими задоволеннями.
Зужите, знекровлене значення слова, що в кайданах консерватизму,
лише поетичними перемогами можна звільнити,
і світи нові засвітити -
З артифакту некстмодернізму.
Як спалахи літературної революції.
Анотації культурної еволюції.
Творчого
явища - новопізнаного...


ОКУПАЦІЯ

Ідентифікація -
окупації,
це перший крок до визволення.
Як від російського вторгнення,
так і від будь-якого -
політичного,
культурного,
духовного,
захоплення,
і поневолення,
людини,
і країни.
Я хочу щоби моя держава
не була би окупантом мого права
мати власний світ,
і світогляд.
Самоствердження -
потрібне країні і особистості,
і захист незалежності -
від зазіхання.
З поневолення - мудро виходити до добра, любові, краси співвідношення,
з іншими.


* * *

Життя вбране --
в одежі традицій.
Опаспортизоване --
відділками поліцій.
Прономероване --
адміністраціями податкових інспекцій.
Виведене --
на орбіти цивілізацій.
За законами яких --
жити країні, і людині.
І найвпливовіший бог доль людських --
то всюдисущі гроші,
які як кровоносна система суспільства
присутні в кожній людинці як у клітинці суспільного життя.
І ми насходинці технічних амбіцій
помічаєм утопічність морів фінансових систем
лише з приходом тілесної смерті.
А я не проти традицій, еволюцій, і будь-яких цивілізацій.
Я лише хочу щоб все було по-душі і цьому житті.
І щоб кожна особистість що є територіально неагресивною
мала право на свій спосіб добро-життя
в толерантній ментальності державобуття,
в тому числі і право бути насправді істинно вільною.
Бо ми спутали справжній свободи смак,
як приручені революцією батога коні
на яких уздечки економік,
і хомути епох
осідлані любителями верховодити людськими табунами.


СТВОРЮЮ НЕКСТМОДЕРНІЗМ

Боже, які тяжкі нині втрати
в усієї Ураїни, і в моєї мрії...
Гинуть у братовбивчій війні солдати.
І зазнають поразок мої поетичні армії.
Й наші помилки -
вибухають знов як Чорнобиль.
За втраченим справляємо поминки,
і тим, ще більше розятруємо біль.
Нам потрібне не оплакування,
а оновлення,
не пропасти в закутку
а шукати шляхи до розвитку.
Цей час для перетворення ,
переродження, -
країни,
і людини.
В цю похмуру пору, видозмінюється навіть усвідомлення Бога.
Тому, майструю противагу
до старої системи цінностей, що не спрацювала,
не наблизила ні мене ні інших до ідеала.
Відкидаю корумпований ідеологізм...
І створюю некстмодернізм,
як іншу -
літературу,
нову культуру,
як нішу -
свободи,
і правди,
для світобудов
безмежжя добра народів,
і особистості
примноженій щастям розмаїтості.


***
Сняться мені незнайомі сайти
де заходжу слухати ще не написані пісні,
сняться потяги котрими їду
в ще не заплановані поїздки...
Лиш не снишся мені ти -
що наяву виходиш на зупинці
в паралельні світи
які не перетинаються.
Лиш десь в душі залишається
відчуття твого значення в майбутньому...
Це все інтуіція - компас душі
не простий інструмент виміру
для заплутаних доріг,
загублених світів,
і ще не прокладених орбіт
де зможуть перетнутися навіть паралелі
у сферах що нині за межею досяжного...
Певно це воно,те шосте чуття
як маловідома здатність душі
(на відміну від обчислювальної машини)
вираховувати природу дива...
 
 
ПРИДУМАНІ СВІТИ

Ми всі живем в придуманих світах -

свідомість оселяється в культурах,

в законодавчім полі (звітах, актах),

в природи авторська також архітектура,

галактики підвішені над нами,

темний чаклун марить зміє-богами.

а ти що душе-інший

чи світліший..?

Види життя в недосконалих нішах -

всі поїдають інших щоби жити,

усім жорстокостям Земного виживання

можливе лиш єдине виправдання -

оці людські придумані світи,

бо попри авторів химерій і оман,

знайдуться і придумувачі істин

і певно буде в них толковий план

що прийме Всесвіт наче добрі вісті...

Бо і в Богів свої згасають сонця, -

то смерть знецінює недосконале все...

Що може людство дивлячись в віконця

на зорі, що воно для них несе -

Люди - творці, філософи поети -

будують сходи в неземні світи

розмріюють планети задоволень

де душевтілень -

всеможливі форми,

в гармоніях із Всесвітом в яких добро за норми...

Дивуюсь всім придуманим світам,

та вічних цінностей світи іще творити нам...
 
ПРИРОДА

Я зрозумів її пориви,
я знаю її дороги,
її пошуки,
її бажання,
і мрії,
вони в мені,
вони в кожному з нас,
вона мій геній,
мій Бог,
і немає сильніших і могутніших за неї.
Людство одна з її лабораторій,
в безмежному Всесвіті проектування...
Будьмо її співавторами, -
співтворцями себе і неба...
Заводьмо дружбу з людобогами...
Лише не забудь народе -
що твоя мати - Природа.


ОГОЛЕНЕ ТІЛО

Сексуальна енергія --

найсильніша стихія в світі,

що на фасадах імпотентних культур

стримить феєричним графіті.

І ці короткі спідниці дівчат --

популярніші за прапори політичних партій,

дадуть народу більше задоволення

за парламентські обговорення.

І чиновницькі президії від культури --

наче у ролі презервативів,

коли вони не дозволяють креативів

показу краси оголеної натури.

І усім псевдоморалістам --

що еротики сцену закрили кулісами,

скажу: -- що на Землі життя народжують --

оголені секс-пориви поводження,

без яких не було б нічого сущого,

навіть душі.

Яке ж це блюзнірство і збочення, на ділі, --

бути проти оголеного тіла.


* * *

Непомічати привабливості жінок

це все-одно що небачити чудових пейзажів природи,

відмовитись від споглядання безлічі зорів,

немилуватись розмаїттям життєвих форм і змістів,

це наче виколоти собі очі

обрізати вуха, носа, та язика,

каструвати себе

позбутись рук і ніг, і взагалі всіх відчуттів,

перетворитись на аскетичного пустельника

і лиш молитовно посилати прохання

до того хто обіцяв знову воскресити тебе людиною.

Знайте, не все як треба з нашою мораллю,

і з нашими ідеалами майбутнього...

Я як бунтар на майдані безлюдному

кричатиму Вам --

замурованим в культури

та вірування

Які замість розвитку заковують людину в обмеження

-- Знайте, не все йде як треба!

Направду -- нам потрібні еволюції і революції душ і тіл,

щоби шукати ідеали,

щоби знайти для себе Всесвіт щастя...

І хоч ми живемо втілені наче на своїх малих зручних островах

проте вони лише частина Землі,

а наша планета є сходинкою Всесвіту,

і нам треба буде йти далі...

Тому природа забирає тіло

і каже душі -- іди...



* * *

Бачу в твоїх очах невідомі світи,

незнайомі планети в просторах космічних,

непрочитані мною слова почуттів,

і мовчання в них райського співу птахів,

заглядаю у їх глибину загадкову

і втрачаю в юрбі цю красу, випадково,

як в оманливім леті зозулі

вже не відшукати тебе на Землі,

випадає все з колій, і кане у лету,

лиш не впадуть вірші перехожим під ноги,

не опалі листки --

не накриють сніги,

бо в поета перо чарівне, всеможливе,

бо мені не дано все прийняти як є,

бо поет у душі переписує світ,

де вірші -- це зірки, дум матерій проекти,

і будує незнані з любові планети

розмріявши Всесвіт

до щастя всецвіття...

Сотворити із слова свій космос душі,

Дарувати галактики віршів --

всім людям Землі,

це поетів -- орбіти, і долі.


* * *

Вербально, перформансом, візією, --
проявляються у інтернеті поети,
на орбіти здіймаються наче планети,
приходять весною.
Тут живуть як вигнанці з реальності,
чи то агнці, пророки поезії у віртуальності.
Схід і захід тут їхньої слави.
Застигають, на сайтах закинутих, їхні забави.
Голограми примар
без контакту із їх авторами...

Всесвіт вмре без поетів, потухнуть зірки,
зникнуть за динозаврами люди,
і забуті боги, в саду райському гладити будуть трухляві гілки,
і нікого й нічого не буде.
Бо все втратить свій сенс, без красивої мудрості слова,
без зерна, як полова.

Усе менше читають...
І стомився Пегас перевозити гній,
заповідних віршів його крила чекають...
Вимирає поезій невизнаний геній.

І поети, -- лише особливі,
ті, що сонце запалять в душі,
що від їхніх поривів
предмети й слова стають сущі,
зможуть жити у всіх добрих сенсах й світах.
І не впадуть на стратах.
А проникнуть у сутність буття
всеможливих матерій всещастя...

Оприлюднені в часі та просторі вірші --
як сходи,
ведуть в ідеали,
у вище...



* * *

Майстрові слова невизнання не страшне наче пустеля,
бо посеред людської пустоти
слова лиш справжні спраглим за джерела
і дереву з ідеї прорости.
В безоднях, в безнадіях, там де мрії ----
знецінились мов висохлі моря,
лиш той не пропаде, в кого в душі -- ріки поезії,
і береги добра.
Як сотворити із нічого щось живе --
заклав Творець у дивний дар поета.

З самоосмислення першооснови небуття
з'явилося, заколосилося усе.

Так літератора перо --
випише гори, і поля, і зорі...

Матеріальні сяйва міст мов міражі,
без світла мудрих слів погаснуть неживі.

А у пустелях розцвітуть сади --
невиданих літературних див.


***

Коли ти на дні,
лежиш
умиротворений безвиходом,
і залишається лише чекати з моря погоди,
зберігати сили,
і майструвати вітрила
для попутного вітру везіння,
і часу весла.
А доля ще більше затискає тебе -
в лещатах,
і обробляє наче деталь на станку.
Тоді, починаєш цінувати єдиний простір свободи
що ще залишився,
за порогом якого, виключаєш свідомість мов світло,
впадаючи в сон,
як в інший вимір існування,
де сновидіння - плюють на закони Земного життя,
але вони всього лише обрізки кінофільмів,
що поза монтажем свідомості,
в яких бачиш те що не потрапило на прем"єру осмислення,
що залишилося за кадром буття,
до чого добираєшся підсвідомими підвісними мостами,
котрі поєднують свідомість з невідомістю...
А під ранок,
розум награється дитячими пустощами зі снів,
і з чорного входу, відвідувачам -
він закриває двері душі.
І ти прокидаєшся, для змін,
бо люди народжені саме для цього,
людство пробуджене думати,
і з малої іскри ідеї -
спричиняти ефект перезавантаження,
і майбутнє оновлення -
суспільства і Неба,
починаючи з власних правил,
з якими набудуть гармонії інші,
роблячи крок із себе...
 
* * *

Проповідник, тримаючи в руці біблію

промовив: тут Всесвіт.

А я завів його до будинку

і заперечив: -- ні в твоїх руках лише галактика,

а це Всесвіт, і показав на тисячі книг.

Зображення людської душі

знаходять на артефактах

ще до нашої ери...

Як не нахилити небо,

не зробити із зорів намисто

і не повісити його на шию,

так вірою в щось --

не обмежити всю багатогранність

і всеможливість людської душі...

Жодна книга на світі без людини -- ніщо.

Сама людина є найцікавішою книгою,

яку читаю,

і пишу...



ДУША

Вона існувала ще задовго до --

Виникнення минулих, нинішніх, чи майбутніх релігій.

Людина ще кам'яного періоду

нашкрябувала на скелі ту душу із первісних ліній.

Духовність людства плекалася в матеріях як в колисках,

і вихователі її, та часові повитухи --

то історичні епохи,

з колоритними звичаями, в різних світоглядних масках.

Складні філософи, й прості землероби --

засівали душі думками -- зернами,

вирощуючи досконаліші плоди.

І найкращі будови з тіло-душ природи...

І майстри найвеличніші --

ті, що будують не на землі, а в душі...

А інженером людських душ

може бути не лиш найкрасномовніший поет,

або читач-багач, що має за скарбницю - менталітет,

але і найзлиденніший духовно-ніщий,

який лише шукає кращого.

А той --

Потойбічний, загробний світ духів

Навіть реальніший за наш,

Бо він надійніший за нас смертних,

І лише наші душі --

шукачі сущого

у Всесвіті майбутнього...

Світові ж релігії хай сотворюють свої духовні товариства --

Сповідуючи лише істину, і добро.

А ви вчіться вірити оцінюючи,

Відкидаючи зло,

Щоб не потрапити в ті храми --

що є лише душоловками

людства...


ДУХОКРИЛА

Душа не вмирає,

десь у потойбічному світі мандрує,

у всесвіті таїн літає,

з матерій -- ідей генерує...

Із першооснови в ній сила.

Мета ідеалу їй мила.

А дім її всесвіт величний.

Душа необтяжена злом має крила,

І недруг для тих духокрил Земний звичай,

Бо так не буває --

Щоб клітка для крил була раєм...

А душам творити світи всеможливі, --

і форми, і долі, планети мрійливі,

і безліччю тіл прорости і розцвисти,

матерію, й час, одягати, носити...

І жити усім чим лише забажають...

Із Богом й буття розмаїттям надбають --

Гармоній прекрасних, величних, космічних...

Лиш це, я надіюсь, назву колись раєм,

Який будувати душі, що літає...
 
* * *

Я п'ю цей мед життя...

Й красу жіночих тіл --

як землю райську відкриваю в відчуттях.

Вином і хлібом мій накритий стіл.

Милуюсь всіма дивами природи.

Знаходжу простір істинний свободи.

Скарб задоволення збираю звідусіль,

його дає людині навіть сіль.

Я вчуся у Землі --

як лікувати долі,

як забирає смерть

усе, що треба стерти,

як проростає знов на місці втрати цвіт.

І розумію, що усе лиш передмова,

прелюдія зірок,

зародження від слова,

світ -- репетиція, він тільки перший крок

до Всесвіту вистав

матерії прем'єр --

Тому писати став,

Щоб час цей не подер,

Щоби знайти світи,

і з віршів збудувати --

галактики ідей

і суті ідеалів,

де всеможливе щастя

в Всесвітніх відчуттях...

В Земних чорновиках праобрази, ескізи,

в котрих у Бога певно є потреба,

коли душі людей майстерні Неба...


НЕКСТМОДЕРНІЗМ ЯК МРІЯ ПРО ВЕЛИКУ ЛІТЕРАТУРУ

Ще з дитинства, мене разом з усіма, намагались вишикувати по-стійці -
струнко, на піонерській лінійці,
вбиваючи в голову
дві доктрини головні -
комунізму ,
і атеїзму.
А я перекручував піонерські речівки
до анекдотизму,
і сміявся з них як з ідіотизму,
та викидав їх зі свідомості наче із дому безглузді речі.
А нині,
на двадцять третю річницю незалежності країни,
по-державному телебаченні,
на історичному побаченні,
нові "піонери" по-стійці струнко
вигукують гасла лунко.
І перефарбовані політики,
та пристарілі фанатики,
знову всім в голови вдолблюють -
чергові дві ідеї,
чи ідеології,
роблячи людей громадянами
в яких мізки з двома звивинами.
І ніякого тобі різноманіття людських світів.
І жодного відкриття інших форм і способів життів.
То дрібниця, що закину кар"єру
через безлику маршируючу в ногу юрбу
осяяну однаковими клонованими ідеологемами.
Головне - створити Літературу
як побудову нового арт-простору,
що стане як небо ( побачать яке не лише в телескопи ютубу ),
яка розіллється ідей океанами,
відкриється новими землями
населиними неповторними людьми.
Розмаїття матерій краси
за межами ще незнаного задоволення -
вкласти в рукописи,
це поезії - надзавдання.
В людську культуру -
пізнанням , і творенням
вноситься, втілюється -
некстмодернізм, як мрія про велику літературу.



ЛЮДИНА

Фройд шукав не там,
бо як би не вдивлятись в викривлені дзеркала сновидінь,
справжньої людини всеодно не побачиш.

Лише свідомість, що зложена з безлічі ідей
висловлених мовою, є - галактикою
де люди запалюють своє сонячне добро,
та оселяються на планетах любові,
й відкривають гармонійні орбіти свого космосу думок
для процвітання, і щастя, як найвищого задоволення
матеріями життя !

Жити на Землі
втіленим в матерії чуттєвих задоволень,
і старатись віднайти на ній
свій маленький рай -
доброгармонійний з природою , суспільством,,
і державою ( котра не повинна бути диктатором
по-відношенню до людської особистості,
а має стати другом...)

Використати Земну сходинку -
для освіти душі,
збагачення її досвідом матерії,
і ідеями свідомості...

В Душі - мапа у Всесвіт, міст до раю, план ідеалу...

Бути поетом - це як архітектором взаємодії
задля всещастя Всесвіту,
збагачення себе його всескарбами.
І поділитися з ним світу свого дарами...



* * *

Знову піднялись сірі кардинали --

майстри інтриг здобули кулуари,

є імена,

Поезії нема...

Ознака часу.

Втім, так завжди було...

Та авторів відлунь гучних --

забули.

І збережуть у пам'яті лиш тих --

невизнаних,

що винайшли із літер, і створили

із поєднання слів,

із речень смислів

в сторінках як алхіміки відкрили --

нові світи...

І невідомі мов боги, напередодні, як піти

творіння людям залишили.

Письменницькі президії засіли,

вирішують щось секретаріати...

І я за те щоби таки зуміли

дозасідатися, і зрозуміти

те що поети справжні зі всесвіття,

як ці планети,

зорі невідкриті,

іще непізнані космопростори

людської таємничої душі.

Мега-поезія -- чарівним духом волі

є на Землі,

її не впхати у епох одежі,

як маски театральні, так культури --

скине, як будуть їй не до лиця,

зі стінгазет зірве дрібні слівця,

і здасть томи брехні в макулатуру.

Лиш поетична, мудра, справжність слів

є шляхом в ідеали вищих змістів...


***

Це незнане мистецтво - розкладати ідеї на атоми,
і створювати з них власні світи,
що сяють невидимими для інших бажаннями як зорями,
і неймовірною дійсністю, мов планетами
обертаються подіями по-несподіваних орбітах...
Але, вони погано лягають на папір,
а творці , зазвичай , вмирають невідомими,
бо їхня творчість не піар,
і неочікуваний гість в посадових кабінетах.
І даремно ми складаємо плани,
і виписуємо їх як власні закони,
бо в нас ніколи не вистачає грошей
на їхню реалізацію,
в людській цивілізації,
що скотилася до побутових речей.
І коли мої вірші впираються в глухий кут,
а мої світи в обставини закуті,
я відкриваю її,
і входжу до неї -
як в найзагадковішу кімнату свідомості,
бо це єдиний вихід -
оволодіти ремеслом долі,
ставши майстром теорії випадковості,
щоби перших зустрічних
привітати як колег величних,
і звичайні кавярні ( не в жарт )
перетворити на справжній арт.
Я митець в випадковому часі,
як ловець шансу гармонії в хаосі,
де непередбачуваними помічниками є лише сновидіння,
які відкривають коди події дня...
Це зовсім непросто
зазирнути на кухню першооснови буття,
і збагнути її, незрозумілу вченими, ланку поступу,
що є випадковим вибухом успіху життя.
Можна вдало користуватися формулами випадкового -
якщо поєднати еволюцію метафізики Бога
із філософією розвитку
розквіту
людського,
і прилюдії світу Земного -
зробити ідейними скарбами для Всесвіту.



* * *

Все що треба,

Підводячи слово до Неба,

ці світи що з Землі проросли

зберегти у душі

наче в Шатлі,

мов майбутні панети з ідей,

як комети контексту,

вірші зерно-зорі,

сонця космосу мовні

посіяні серед людей...

І за позаземною орбітою

Недовідомі, найдальші галактики

розприкрасити добротою

винайденою людиною...

З філософської фляги --

всеможливістю форми і змісту життя --

відродити --

зів'ялі часи і простори буття...

Як алхімік, з пробірок,

із формул думок --

вдосконалити Всесвіт...

Ідеального щастя дорога

Веде від людини до Бога...

Домовина ж не дім...

Всі поразки людські на Землі

Мов загублені іграшки

десь у дитинстві,

що не варті плачу ще дитячого людства.

Всесвіт все відшкодує --

людині

що диво у слові збудує...



* * *

Вища література --

це вихід

із матриці тоталітарної культури.

І вхід

в вільний світ цінностей,

де вибір побудов

власних світобудов.

В доброгармонії всесвітностей.

Справжня поезія -- не ідейне сміття,

а проекти ідеалів буття --

з безлічі планет і зірок усещастя

в душах людських

і в орбітах поєднаних з Богом.

За всесвітнім порогом,

ще недовідомим,

що є спільним домом,

задоволення всевідчуття того раю,

якого всі сущі шукають.


УКРАЇНА

Україна -- це я, це мова моєї душі,

що вибудована зі Всесвіту слів сущих,

і подарована мені моїми предками,

моїм народом,

це багатомільйонний простір людського розуміння

і спілкування.

Я поважаю всі нації, всі мови, та діалекти

як сузір'я, галактики, інші планети,

і співчуваю тим, хто забув мову свою,

якщо навіть надбав сто інших,

бо він все одно втратив багато себе, своєї душі.

Розбудую свій світ зі словоскарбів

і підіймусь зі своєю мовою до ідеалів всіх світів Земних і Небесних,

і хай перекладають її цінності на весь мовний Всесвіт.


КУЛЬТУРА

В неї безліч облич,
до яких припасовані мундири, та ділові костюми,
екранізовані персонажі,
і змодельовані перехожі.
Її риси творило античне мистецтво, й епоха Відродження,
її душу складали з молитв, і сонетів
прадавні жерці, і народні поети.
В ній історія людства, як сходження.
Вона вбрала мене у одежі часів,
намістила в міста, прив"язала до чисел.
Та, коли це здалося в"язницею, захотілось втекти,
геть, у зоряне небо, у інші світи...
Панна ця, промовчала до мене карпатськими горами
гордо,
українським сплакнула дощем,
вітром прошепотіла : із майстерні, не йди їз нічим.
І вертався до неї неначе у серце своє.
Як учений, досліджував думку, до атомів. Що вона є ?
У лабораторії космосу ( власній ) душі -
мої списані стіни, у формулах віршів,
тут в пробірках - слова,
на сторінках поля, і культури просторів обнова,
тут ідеї спалахують сотнями сонць,
це любов, і добро Земне
множене
на всеможливість
людських долів
як експериментів Богів.
Є в культури історії шлях до зміни усього,
у рядках найпрекрасніших змістів,
в формулах ідеалів живого,
ця історія - кожен хто став її плоттю, й душею світів,
в кого очі і голос її, хто світогляди
є, і сліди.
Ми по-сходах культурних пластів
із Землі, йдем до Всесвітів...
Категорія: Мої статті | Додав: GOR (06.06.2014)
Переглядів: 750 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис