Понеділок, 21.05.2018, 00:33
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу
Головна » 2012 » Травень » 31 » На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися
20:37
На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися
Хто/що найбільше вплинув/уплинуло на Ваше становлення як письменника/людини?
30 травня, 2012 




На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися далі. Важливим, на наш погляд є те, що жоден із письменників не формувався без чиєїсь підтримки, хоча ще важливіше – що їхнє формування не припиняється і нині. Отже, можемо відшукати у відповідях наших авторів цінні підказки, як виховати майбутнього письменника

Ірен РОЗДОБУДЬКО, письменниця



– Я сама на себе впливала з дитинства. З першого ж дня, коли в 6-річному віці випадково забігла в бібліотеку і побачила шалені можливості «говорити зі світом» друкованими літерами. А далі пішло «поїдання» всіх книжок, які траплялися під руки. Але мій «програмний» твір – «Пурпурові вітрила» О. Гріна – і в плані стилістики, і як життєве кредо.

Міла ІВАНЦОВА, письменниця



– Мабуть, буде трохи пафосно (чи навпаки банально) відповісти, що це ЖИТТЯ. Моє життя, таке, яким воно є, з його радостями та печалями, злетами та падіннями. А ще – люди, які мене оточують, які траплялися на моєму шляху. Декого з них вже немає серед нас, але я вірю, що вони і «звідти» радіють і переживають за мене. А ще хочу подякувати чудовому поету та письменнику Борису Юдіну, який уже давно живе у США. Доля звела нас на літературному сайті років 14 тому, і я вважаю його своїм першим учителем, мудрим, терплячим, дуже небагатослівним, але кожне слово його критики чи визнання для мене дуже вагоме. І кожну свою нову книжку я із вдячністю надсилаю йому. Люди. Події. Книжки. Фільми... Все це однозначно вплинуло, навіть якщо біля кожного з цих іменників поставити прикметник «хороші» чи «погані». Все, що справляє на вас враження, формує особистість, а з когось зрештою формує автора.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА, письменниця



– На моє становлення як читача вплинули батьки. Коли я була дитиною, то так часто бачила їх із книжкою, що доводилося сідати за книжку й собі. Це добрий досвід і практичний бік цього запитання. Ми також слухали платівки із записами книжок. Згодом, приблизно в класі 6-му чи 7-му, я почала читати менше, і тоді тато мене всіляко заохочував.

Є тут одна цікава деталь: коли мій тато був малий, то вів читацький щоденник. Мене той щоденник дещо дивував і бентежив, бо там були записи про 500 книжок, які тато прочитав за певний час. Крім того, як і багато читачів того часу, читав він із ліхтариком і під ковдрою – після тяжкого «робочого» дня, бо зростав у селі (60-ті роки). Коли я дивилася на той щоденник чи проглядала його, то мені було незручно, що читала я менше, сидячи у зручному кріслі, ще й не після «робочого» дня. Писати я почала приблизно 5 років тому. Запитання щодо формування авторства складне. Я не маю на нього відповіді зараз. Я вивчала й вивчаю теорію дитячої літератури в магістратурі й розумію, що я хоч і навчаюся зараз і вбираю все, як «губка», але досі знаю лише крихту з того, що можна взяти з надзвичайно розвинених у США програм з дитячої літератури. Відчуваю, що треба продовжувати навчання, як і пошуки відповідей на запитання щодо формування в мені автора. Не знаю, в якому напрямку це формування піде далі. Треба ще багато часу.

Марина ПАВЛЕНКО, письменниця



– Прекрасне питання!!! На літературну стежку мене «виштовхали» колись батьки: вчителі-словесники, дуже талановиті літератори Степан та Ольга Павленки. Слово у нашій хаті було навіть не на почесному місці: воно просто було всюди. Читати й писати (звісно, поміж шкільними справами, городами й доглядом курей-кроликів) для них, а отже, і для нас, їхніх доньок, — було явищем цілком природнім. Також завше пам’ятаю, що на викрутасах моєї літературної стежки завжди траплялась надійна рука підтримки. Насамперед дякую своєму (та й чи ж тільки своєму?!!) літературному «хрещеному батькові», гарному письменнику й перекладачеві Дмитрові Чередниченку. Його уваги й тепла вистачає на всіх, а вміння витягувати із чорної невідомості Космосу все нові й нові таланти і випускати їх на власні орбіти — взагалі унікальне. Саме Дмитро Семенович, як уже потім дізналась, був моїм добрим янголом у журі літконкурсу «Гранослов». Саме він потім задав напрямки роботи над моїми наступними творами й книжками. Велику роль відіграла й підтримка газети «Кримська світлиця» і її головного редактора, письменника Данила Кононенка. Дякую за перші кроки й тодішній очільниці Кабінету Молодого автора Валентині Запорожець, і — трохи іронічному, але завжди прихильному й уважному поету Вікторові Кордуну (він тоді секретарював у НСПУ). Тодішньому голові Спілки Юрієві Мушкетикові, який умудрявся, окрім організаційної та власне літературної праці, опікуватись молодими авторами, я низько вклоняюсь ще й за те, що знаходить у собі час і сили досі тримати в полі зору всіх колишніх «підопічних»: так, наприклад, після публікації першої частини моєї повістини «Санта Лучія в кирзових чоботях» в журналі «Київ» у січні 2007 року, вже у березні того року я вражено зустріла в «Літературній Україні» його теплий відгук: «Світлий роман про чорне життя»… Дев’ять років тому таким самими несподіваним щастям був для мене відгук чудової письемнниці й перекладачки Галини Кирпи на мого «Домовичка з палітрою» у «ЛУ» від 19 липня 2001 року… Ряд імен можна продовжувати і продовжувати: Роксана Харчук, Осип Зінкевич, Людмила Тараненко, Петро Перебийніс, Володимир П’янов, В’ячеслав Медвідь, Михайлина Коцюбинська, Іван Складаний, Ніна Герасименко, Михайло Слабошпицький, Володимир Поліщук, Роман Кудлик і його «Дзвін», редактор журналу «Барвінок» Василь Воронович, редактор часопису «Березіль» Володимир Науменко… Хай вибачить той, кого, може, зараз не згадала... Але я вдячна їм і вдячна Богу, що завше посилав мені добрих людей…

Степан ПРОЦЮК, письменник



– Звісно, що можна перелічити чималу кількість людей. У житті як у житті: хтось впливає на становлення, а хтось – на антистановлення.

А все ж я би назвав найперше свою бабусю по материній лінії Ганну Андріївну Масло, вже покійну 18 літ. Вона знала напам’ять десятки тисяч народних пісень, легко складала казки. Так трапилося, що була вдовою і багато літ присвятила моєму вихованню. Лише один приклад. Пам’ятаючи про її життя, я ніколи не зміг би стати циніком. Вона до смерті сподівалася, що її чоловік Антон, а мій дідусь, повернеться із Вітчизняної війни… І хто мені скаже після цього, що не існує вічної вірності і кохання (її чоловік пішов на фронт на початку 40-х, а вона згадувала його навіть перед смертю, у мареннях, у 1994-му році)? Хто мені доведе, що не існує, хай і поодиноких, життів як вівтарів для безкровної жертовності? Я не повірю жодному психоаналітику, бо родинний поклик крові сильніший за медико-психологічні доктрини! Вона мала виразний філологічний талант. Моя бабуся Ганна була однією із тих, невідомих Катерин Білокур, які закопали свої таланти на сільських кладовищах і вже знайшли там довічний спочинок….

Я не зміг би стати письменником, якби не її аура та генетика.

Марія МИКИЦЕЙ, письменниця



– Складно визначити, хто і що найбільше. Якщо говорити про особистості, то з жінок це, безумовно, Марія Склодовська-Кюрі та Віра Холодна. З чоловіків – Райнер Марія Рільке та Альфред Дюрер. Ще Емануїл Кант, Ернст Резерфорд, Генрі Міллер, Станіслав Лем, Габрієль Гарсіа Маркес, список можна продовжувати до безмежності. Я не певна, що моє становлення закінчилося, тобто воно триває, я змінююся. Мене змінює моє бурхливе життя, змінюють нові люди, книжки, фільми та пісні, почуття та враження. Мабуть, через рік я стану зовсім інакшою, буду писати якісь інакші тексти, любити зовсім інших людей. Мабуть, так має бути. Принаймні для мене.

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник



– Гадаю, що на формування людини, письменника впливає сукупність факторів, подій, зустрічей із іншими людьми. Хіба що комусь трапиться на життєвому шляху якась виключна особистість. Можливо, саме живопис, який прикрашав стіни нашої великої квартири в тоді ще живому Старому Києві й велика бібліотека вплинули на мене. Принаймні книги і картини – дуже яскраві враження дитинства. Щодо конкретних книг – то, скажімо, поезії Шевченка завжди були більшим, ніж просто поезії. Так само, як і драматургія Лесі Українки чи проза Михайла Коцюбинського. Як не парадоксально, вперше смак «просто» поезії відчув, читаючи Басьо, Ду Фу і Лі Бо. Потім уже був великий корпус світової літератури і свої спроби писати. Іноді одна якась подія, одне слово могло запасти в душу і щось змінити довкола. Пригадую, якось увечері батько прийшов додому з роботи, з Київської кіностудії, і сказав мамі незвичним голосом: «Параджанова заарештували». І в хаті запанувала недобра тиша. Так само добре пам’ятаю вагання: чи варто вступати до Літературного інституту? І порада Ліни Василівни Костенко: «Варто!» З мозаїки зустрічей, вражень від книг, стосунків близьких людей і складається характер, особистість людини, письменника. Хоча... впливи тривають і досі. І я відчуваю, що продовжую змінюватися: життя надто цікаве й розмаїте, щоби можна було застигнути й не розвиватися...

Від «Граней-Т» підсумовує сказане експертами письменник, літературний редактор видавництва Іван АНДРУСЯК:



– Становлення людини триває все життя. А становлення письменника – тим паче, адже він – така ж людина, як і всі інші, лише наділена даром говорити не лише про себе і не лише за себе. Розповідати ж про ці становлення – дуже важлива річ, передовсім для дитини, яка мусить мати перед собою моральні, етичні й естетичні орієнтири. Тож видавництво «Грані-Т» намагається давати таку змогу і нашим авторам, і – головне – юним читачам наших книжок. Зокрема в серії «Життя видатних дітей», автори якої (і я в тім числі), розповідаючи про дитинство (становлення) славетних особистостей, у такий спосіб художньо оповідають також і про власне становлення – недарма-бо вони для своїх творів саме тих особистостей, які близькі їм за духом.

І ще один напрочуд важливий момент: більшість письменників, учасників нашого опитування, завважили чималий уплив родини на їхнє становлення. Це природно: родина формує кожного з нас чи не найперше – і далеко не лише в дитинстві. Я, скажімо, ніколи не став би дитячим письменником, якби мої діти не переконали мене в тому, що я можу розповісти щось цікаве й важливе не лише для них, а й для багатьох їхніх ровесників. Видавництво «Грані-Т» чудово розуміє такі речі, а тому переважна більшість наших проектів зорієнтовані саме на родинне читання, а книжки, скажімо, серії «Книготерапія» містять не лише художні тексти для дітей, а й важливі для становлення дитини матеріали, звернені до батьків.

І, звісно, мало хто не згадав про вплив книжок на його становлення. Саме таких книжок – добрих, мисливих, пізнавальних, – які всі ми – письменники, художники, колектив видавництва «Грані-Т» – намагаємося робити для вас.

Підготувала Тетяна Терен
Категорія: публіцистика | Переглядів: 828 | Додав: GOR | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Check that off the list of things I was coeunsfd about.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис