Понеділок, 21.05.2018, 00:32
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу
Головна » 2012 » Травень » 5 » Чи важко Олесю Ульяненку бути індіанцем?..
16:35
Чи важко Олесю Ульяненку бути індіанцем?..

Як бути індіанцем на другій стадії, коли перша була такою, що ти повірив білим і віддав їм усе? Друга настала, коли білі обдурили тебе і ти нарешті почав розуміти, що і до чого:) Так нехитро і дотепно один мій знайомий пояснює ситуацію, що склалася в житті письменника Олеся Ульяненка. З появою людей, які замість читання книжок надають перевагу слідкуванню за «мережевими і газетними бомбами», ім’я цього письменника стало більш відомим широкому загалу. Український «загал», не надто знайомий з творчістю Олеся, вже знає, що його останню книжку заборонили і що письменник судиться з цього приводу з Національною комісією з моралі. «Загалу», мабуть, байдуже, чому так сталося, він поділився на дві групи: одні захоплено заздрять такому несподіваному і гучному піарові, бажаючи і собі погрітися біля праведного вогника «Комісії», інші ж «співчуваючі» вже встигли виказати своє обурення ситуацією, затихли і заспокоїлись. Грошей у цьому бізнесі замало, усі війни відбуваються на рівні «бомжів» – чесної боротьби за увагу аудиторії не існує, а «бомж», коли не може перемогти «колегу» чесно – іде здавати його в буцегарню:)...

Усе це реалії нашого часу, проте, повертаючись до витоків, хотілося б знати, як бути індіанцям? Чесним і сумирним людям як Олесь Ульяненко, кому ця історія не додала ні щастя, ні письменницьких прибутків. Як бути людям, що, знаючи підступність «білих», вже давно покладаються лише на себе? Для вирішення цього питання наш пивний клуб «Майдан» продовжив практику літературних читань і зустрічей з письменниками. Ми поважаємо і підтримуємо всіх тих, хто прагне бути поза системою, адже наш заклад сповідує ідеали рок-н-ролу – особливого світогляду, де немає місця штучним барвникам і удаваним емоціям, усе потрібно відчути на смак і на дотик. Після гуру Тараса Прохаська, який, будучи людиною близькою до природи, знає відповіді на усі запитання, було цікаво поспілкуватися ще з Олесем. Добропорядним індіанцем, хлопцем, схожим на усіх друзів з нашого дитинства, котрі під час бійки не втечуть і опісля не здадуть.

Отже, до Луцька письменник завітав 27-го березня у товаристві своєї менеджерки – поетки Євгенії Чуприної. Оскільки мені випало провести з обидвома майданівськими гостями майже два дні, розповім дещо про свої враження. Літературний вечір, як завжди, зібрав у нас багато молоді і студентства. Тому читання уривків із забороненої «Жінки його мрії» раз по раз засмачувалося запитаннями, що, як правило, більше цікавлять юну аудиторію. Як батьки Уляна ставляться до його письменницької діяльності? Чи не забороняли вони йому в дитинстві писати і ким, власне, він мріяв стати, коли був маленький?:) Політичну дискусію спровокувала майданівська афіша зі світлиною з Махно-фесту, протягом якого Ульяненко почесно і стабільно виконує роль батька Махна. «Найкращий державний устрій – анархія», – сказав Олесь і провів маленький екскурс в ті часи, коли громада, обираючи князя, так само вільно і беззастережно могла стягнути його з трону за ноги. Озвучив письменник і запитання, яке йому найчастіше ставлять журналісти, а саме – чому він до цих пір не одружений. Сам і відповів на нього, пообіцявши залишитись у Луцьку і знайти дружину тут:).

Страшенно цікавою виявилася розповідь Олеся про його минулі відвідини нашого міста в компанії групи «Рутенія», що недавно знову воскресла до життя, про співпрацю з музикантами у якості автора кількох пісень: «Тоді ваше місто було сірим і не таким привітним, ми жили у підвалах і хлопці намагалися писати якусь музику». Насправді Ульяненко заперечує будь-яку свою причетність до музичного середовища, мовляв, музики не слухаю і не надто цікавлюсь. Шкода, адже усі ми знаємо – література і музика пов’язані в Україні більш, ніж кровно. Так само величезна кількість найкращих пісень в історії світової рок-музики була написана виконавцями і авторами, що отримали неабияке визнання у поетичних колах. Згадаймо тексти Джима Моррісона, Сида Барета, пісні Лед Зепелін, навіяні творчістю Алістера Кроулі, Пулітцерівську премію, яку отримав минулого року Боб Ділан за увесь свій поетичний вклад в історію рок-музики, книги Ніка Кейва та інших.

Вечір пройшов у теплій дружній атмосфері. На підтвердження слів Жені Чупріної, яка кожної вільної хвилини вербально виписувала достоїнства і таланти Ульяненка, у мене з диктофону дивним чином зникла більша частина запису того вечора. Відтак, я так само як і Женя схильна вірити у шаманські здібності Олеся:)

Наступного дня ми відвідали луцький замок. Я вкотре продемонструвала свої блондинисті гени, стверджуючи, що величезна вільха поряд з замком і колишнім будинком сім’ї Косачів-Драгоманових є тим самим легендарним Лесиним дубом, до якого водять усіх гостей міста:) Ми проштудіювали кілька історичних пам’яток, завітали до місцевого будинку з химерами – маєтку дивакуватого луцького архітектора. І нам, як і будь-яким справжнім індіанцям, пощастило розкрити ще одну змову «білих», натрапивши на сліди останнього примірника забороненої книги у Луцьку. Вона мирно чекала на свого покупця в центральній універмагівській крамниці, а продавчиня, як годиться, ні слухом ні духом не знала ні про які скандальні перепитії:) Жінка виправдовувалась, що ще давненько взяла почитати твір Ульяненка додому, і, рекламуючи його цікавий зміст, запропонувала придбати. Що ми і зробили:)
Категорія: публіцистика | Переглядів: 507 | Додав: GOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис