Понеділок, 18.06.2018, 22:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Веле ШТИЛВЕЛД Ігор СОКОЛ: ВІРТУАЛЬНИЙ ПОЛОН
05.05.2012, 16:27

Я з надією дивлюся на поки що мертвий екран дисплея. Поки що… Мине лише декілька хвилин – і я порину в мандри екзотичними захоплюючими сві-тами. У мене відтепер буде багато життів… Недарма уклала контракт з фір-мою “Електронік Дрімз”. Недарма купила у кредит не житло, як деякі, а вір-туальність.

Дехто з моїх подруг вважає мене невдахою. Вони дурні! Ще не розуміють, наскільки я багатша за них. Чого досягли вони в сірому буденному міщансь-кому житті?

Подумки перебираю декого з тих хто зверхньо дивиться на мене. Кого з них можна вважати щасливою?

Ільзе на 18-му році життя ледь не вкоротила собі віку. Від нещасного кохан-ня. Щоправда, її вчасно витягли із зашморгу. Ось вона – справжня дурепа! Жоден хлопець у світі цього не вартий. Згодом вийшла за Гілберта, який не-вдовзі почав прикладатися до пляшки і допився до білої гарячки. Може, кра-ще б залишилася самотньою?

А ось Бригітта всіх здивувала. Після п’яти років блискучої кар’єри фотомо-делі раптом сіла на голку. Чого їй, здавалося, в житті не вистачало?

Віолетта потрапила до хроніки курйозів, бо народила аж трійню. На запитан-ня кореспондента, хто батько малят, відповіла: “Ми не були так близько зна-йомі”. Коментарі зайві…

Мірабель, яка аж 8 дитячих років змарнувала на заняття в музичній школі, стала ветеринаром. Чи варто було просиджувати днями за клавішами, щоб тепер лікувати собак та котів? Правда, на фортепіано все ж таки грає – для гостей, яких запрошує на свята.

Нарешті Наташа (саме так її кличуть, на екзотичний слов’янський зразок) ви-тратила всі свої заощадження на придбання шикарного “Мерседесу”. Наївна! Ну кого тепер цим здивуєш? Навіть безробітні витрачають соціальну допо-могу на бензин і гасають у пошуках роботи на власних тачках. Тільки й того, що її авто блищить, як різдвяна цяцька.

Ні, мої любі, я таки щасливіша за вас усіх. Ви до скону животітимете у своє-му задушливому світику, а я… О, в мене буде не одне життя! Різні епохи, рі-зні країни… Ціною жорсткої економії, відмови собі у багатьох благах я при-дбала квиток у казку.

Примара? – скажете ви. Нехай! Але для того, хто їй піддався, цілковита реа-льність.

Тільки одне з’єднуватиме мене із цим убогим світом – потреба в їжі. Але фі-рма подбала й про це. Час від часу кожному з постійних клієнтів надсилати-меться автоматичною поштою порція синтетичних білків – смачних і пожив-них.

Кажуть, комп’ютер чоловічого роду. В такому разі він – єдиний чоловік у моєму житті, не здатний на зраду. Не те що всі колишні. До біса їх!

Ось я вже в кріслі. Одягаю шолом, схожий на водолазний, із непрозорим склом. Вже не бачу навколишнього світу, а скоро й не чутиму його.

Введення системи у робочий режим відбувається майже блискавично. Ми з суперкомп’ютером – одне ціле. Тільки клацнути мишею – і вперед!

…Навколо чорна порожнеча. Я лечу – або мій дух летить – немов долаючи “американські гірки”, то вгору, то вниз. Поблизу спалахують зорі – жовті, зе-лені, пурпурові… Ось рука торкається в польоті хвоста комети. Він обдає мене космічним холодом, розсипаючи міріади сліпучо-білих іскор. А он по-далі виблискує Сатурн, оточений смугастими кільцями. Тільки руку простяг-ни. Але я не хочу. Шкода, якщо зірветься, впаде у порожнечу.

Тож я – володарка простору? Можу рухати планети і зірки?!

Своїм могутнім і в той же час невагомим тілом занурююсь у Чумацький шлях, немов у річку. Перевертаюсь, наче в’юнка риба, розбризкую зорі, вони злітаючи танцюють у шаленому хороводі. Звучить чарівна музика небесних сфер.

Космічний антураж зникає. Я – на Землі…

…сиджу на троні. Ліворуч на дещо вищому троні, оздобленому коштовним камінням – поважний сивобородий чоловік у короні, з жезлом у руці. Він з холодною посмішкою дивиться на пари, які кружляють у танку в просторому залі.

Король звертається до мене лагідно, але твердо:

– Отже, ти розумієш мене, донечко. Заради великої політики мусиш стати дружиною принца Монтаро. Інтереси держави вимагають цього шлюбу.

Що ж, і в принцес свої обов’язки…

Проте краєчком колишньої свідомості, яка ще проглядає крізь примарне пле-тиво казки, пригадую, що для мене нелюбий принц все ж таки кращий, ніж якийсь Джек Сміт з ранчо.

…Згодом ми з заморським принцом кружляємо в тронному залі. Численні го-сті оточують нас з усіх боків, з шанобливими усмішками, у напівпоклоні тис-нуться до стін.

У жовто-зелених котячих очах Монтаро – хижий вогонь. Втім, хіба він може бути іншим? Адже йому на роду написано бути спадкоємцем могутньої мор-ської держави, де пірати часом стають адміралами…

Згадую про море – й раптом відчуваю непоборне бажання опинитися серед розбурханих хвиль. Ледь чутним рухом торкаюся браслета…

…і немає навколо ні тронного залу з маркізами і графами, ні мерехтіння сві-чок у канделябрах, ані сяючого паркету… Є безмежний морський простір, солоний вітер, білі хмарки, чайки, альбатроси… Але цей світ не ідилія. Посе-ред неозорої водної рівнини відбувається кривава битва.

Пірати взяли на абордаж купецьке судно. Більшість матросів полягла в нері-вному бою. Але на палубі триває бій. Пострілів майже не чути. Коли справа доходить до рукопашного бою, гармати ні до чого.

Проте я вже не бачу подробиць бою. Бо я в полоні, в каюті піратського капі-тана. Він пропонує мені руку і серце. “Міс, ви станете королевою!” Я з пого-рдою відкидаю його пропозицію. Теж мені! Все життя мріяла бути короле-вою піратів! До того ж капітан – убивця мого батька, багатого генуезького купця.

Він схиляється у майже дворянському поклоні – чемно, але з гідністю:

– Нічого не мав проти вашого батька. Але, коли противник не здається… З вами ж я розмовляю, як джентльмен.

– А поводитесь, як розбійник.

– Так, я гроза Карибського моря й цим пишаюся!

Наступного дня мене залишають на безлюдному острові, щоб я “рік подума-ла”. Цей своєрідний “джентльмен” наказує надати мені необхідний мінімум речей.

Мені його навіть стає шкода. Бідолаха ще не знає, що менш ніж за рік висі-тиме на реї. А я чомусь це знаю…

Чи треба докладно описувати самотнє життя на тропічному острові у товари-стві декількох папуг, яких я вчила говорити? Риболовля, збирання екзотич-них плодів, плетіння хатини з лози, розмови з пташками… Надто довго про-була у світі без хижаків. І мабуть, тому опинилась там, де їх забагато…

Легенький доторк до кнопки на браслеті – я вже в машині, яка щодуху мчить вулицями нічного міста. Нас переслідує поліція. Мої супутники відстрілю-ються. Я – за кермом.

Це виявляється Нью-Йорк 1930 року. Велика Депресія й “сухий закон”. У бу-тлегерських зграях були й дівчата. Я стала одною з них, і бачила, як від полі-цейської кулі загинув мій коханий…

Ким я потім тільки не була! Шаманкою червоношкірого племені на Вогне-нній Землі. Сестрою милосердя під час оборони Севастополя середини ХІХ століття. Виносила поранених з поля бою, і кулі дзижчали біля моєї скроні…

Була дружиною одного з сотників хана Батия… І навіть шпигункою у яко-мусь чудернацькому світі, де Німеччина чомусь поділена на дві держави, які належать до різних військово-політичних блоків… Невже в реальній історії таке було?!

Але настала мить, коли все це раптом обірвалося…

Тисну на браслет, але переді мною виникають у цілковитій моторошній по-рожнечі дві гігантські цифри: 77. Чорна сімка і золота сімка завбільшки з ви-сотний будинок. І більш нічого…

Поступово з глибин пам’яті зринає спогад про дивні слова: “Дві сімки – фа-тальні цифри. Сім-сім – кінець гри…”

Якої гри?! Невже я грала? Адже я жила! Скажи, всемогутня машино, що означає число 77?

“Твій вік”.

– Що?! Мені 77 років? Цього просто не може бути! У своїх віртуальних ман-драх я завжди була молодою!

А головне, хто я? Ким була до початку цього захоплюючого страхіття, цього солодкого кошмару? До чого й до кого саме маю вертатися?

ХТО Я ТАКА?!!

Я прожила багато життів, та всі вони несправжні! І оце – все?!

Сім-сім, я ще не жила по-справжньому! Хочу бути сама собою! Пожалій ме-не, загадкове сім-сім! Сім-сім…
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 625 | Завантажень: 0 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис