Понеділок, 18.06.2018, 22:10
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Слава Світова Про епітети, пієтети та епатаж
05.05.2012, 16:05
Про епітети, пієтети та епатаж


— У тебя такие красивые глаза!
— Слезь с моего лица!

з Мультфільму: «Ледниковый период» (Ice Age), 2002

Пієтет; ч. (нім., фр., від лат., благочестя) –
глибока пошана до когось, до чогось.

з Інтернету: Словник он-лайн



Таки до метеликів у животі приємно, коли тобі говорять компліменти! Спина вирівнюється, підборіддя тягнеться до сонця, за плечима виростають невидимі крила, а на голові – ніби за велінням чарівної палички – з’являється королівська Корона.

Чистий, як білизна, випрана в Аріель, комплімент здатен підкорити! Спокусити! Окрилити! Розпалити вогонь на тому місці, де ще вчора лежала купа сухих ломак! Засвітити ліхтарі щастя в очах! Словом, справжній комплімент – всесильний!

[Примітка: у вмілих руках!]

А у невмілих – крапля вишуканого квіткового меду вмить перетворюється на нестерпну бочку дьогтю. До того нестерпну, що хочеться вистрелити нею у відкритий космос – подалі від землі, і геть з-перед ясних очей.

***

Іринка прийшла на дискотеку у відмінному настрої! Вона цілий вечір чепурилася перед дзеркалом, і навіть випросила у мами оту прекрасну кашемірову кофтинку смарагдового кольору – з трьома маленькими ґудзичками! І навіть підфарбувала губи. Оповита рожевими хмарами романтичних мрій, у морозний січневий вечір вона прийшла у місцевий клуб. Її подруга уже чекала на неї там, танцюючи в обіймах самого симпатичного старшокласника.

Тримаючи осанку, Іринка картинно сиділа у темряві і чекала. Краєм ока роздивляючись, хто ще з категорії «симпатичних» і «старшокласників» прийшов сьогодні на танці.

Аж раптом із натовпу танцюючих пар відділилася фігура і почала загрозливо наближатися до неї. Навівши чіткість картинки, Іринка ледве не зомліла.

Ніііі!! Ні, тільки не це!!

Але він вже до неї йшов. Противний Ігор, з сусідньої вулиці.

За які провини світу вона мусить терпіти нині такі муки!? О Боги!!

Але він вже наближався.

Іринка зробила вигляд, що вона його не бачить, роздивляючись дзеркальця дискотечних куль, підвішених попід саму стелю…

Але ось і він.

Галантно простягає до неї руку, завмирає у глибокому реверансі і низьким баритоном, напівпошепки, промовляє, розтягуючи слова: «Вас можна запросити на танок?».

Зціпивши зуби у натягнутій посмішці, Іринка подумки метнула кілька громів та блискавок: «От і виховали мене батьки на мою ж голову! Навіть «Ні!» кавалеру сказати не можу! Боюся образити його гідність. Що ж, прийдеться терпіти і цього разу…»

Не встиг гурт «Скорпіонз» і першого куплету доспівати, як пристрасним шепотом кавалер вдався до спокусливих залицянь: «Ти така холодна, а на твоїх щоках можна читати узори сніжинок»

Нііі!! Тільки не це?!! Він же не доб’є її своєю поетикою!?

Іринка стійко терпіла Танталові муки. Ох, вже ця вихованість…

Того вечора Ігор запросив її на повільний танок принаймні ще разів чотири. І навіть якщо у темряві залу й були яскраві представники вищезазначених категорій, вони вже давним-давно пригледіли собі когось іншого, а Іринку залишили на розтерзання небажаному кавалеру. Таки нема в світі справедливості…

Додому того вечора вони з подругою йшли з кавалерами. Парами. І якщо тихими морозяними околицями містечка линув дзвінкий сміх подруги, котру проводив додому самий симпатичний із старшокласників, то Ірина йшла мовчки. І приховані сльози замерзали у неї просто на віях. Поряд з нею медовими трелями заливався противний Ігор: «Ти така солодка, як халва…», «Ти така особлива, як не знаю, хто…», «Ти така холодна, як сніжна лавина…», «Ти така неземна, як райська пташка…».

Нарешті, всередині Іринки щось клацнуло. І, не стримуючи у собі інстинкти самозбереження, вона імпровізовано, і що саме головне – щиро, з пристрастю героїв Шекспіріади, гупнула коліньми на сніг, заломила руки до неба і благально-здинервованим лементом засурмила: «Го-о-о-осподи!! Ну за щоооо мені це все?? Щоооо він від мене хоче?? Я так більше не моооожу! Заберіть мене звідсииии!»

Кавалер страктував Іринин експромт не як відчайдушний крик душі і серця, а як… флірт! Він хіхікав, хахакав, і навіть не збирався іти геть з-перед її очей!

Ірина ще трохи розгублено посиділа в наметі снігу, за тим зібралася докупи, зовсім непривабливо, раком-боком встала, крекчучи, і мовчки пошкутильгала у напрямку дому. Кавалер було кинувся бігти за нею слідом, але вона розвернулась до нього «льодоколом Потьомкіним» і процідила загартовану сталь крізь зуби: «Ні! Далі я іду одна». На диво, цього разу подіяло.

Іра благополучно дісталася сніговими заметами додому, де білугою проридала на кухні за чашкою заспокійливої м’ятки над своєю нещасною долею. А Ігор після такого епатажного перформансу запав на неї ще більше.

І вже весною, тільки-но скресла крига, він обривав стаціонарні телефонні лінії усіх сусідів та однокласників у надії знайти телефонний номер Іри. І таки знайшов! Підлим фашистським методом посеред глупої ночі він зателефонував до її бабусі, назвався її однокласником, і сказав, що йому конче, ну дуже-дуже треба з Ірою побалакати.

З переможними звуками фанфар у вухах, наївна бабуся швиденько надиктувала «однокласнику» Іринин номер телефону. В надії, що прийшла-таки, нарешті, до її Іринки справжня Любов, з’явився таки – хай навіть і посеред глупої ночі та в телефонному режимі – її Принць Ясноокий.

Всі троє – Іринкина бабуся, противний Ігор і сама Іринка спали тієї ночі погано.

Бабуся та Ігор – кожен в полоні своїх фантазій, а Іринка певно що від якогось поганого передчуття. У страшних кошмарах їй снились сніжинки, котрі перетворювались на чіпких сніжних п’явок і чіплялися їй у щоки під супровід страшного реготу Ігоря на задньому плані.

Наступного дня, ввечері телефон у домі Ірини істерично задзвонив. Слухавку взяла до рук мама, і за мить погукала Ірину зі словами: «Доню, то хтось із твоїх однокласників!»

Яким же страшним розчаруванням виявився для Іри цей телефонний дзвінок. Дві з половиною години вона стійко змушена була терпіти монолог Ігоря, котрий підло замаскувався під однокласника і цього разу. Лише зрідка мугикала Іра щось стверджувально, або заперечно, а закінчивши розмову, сповзла по стіні вниз. Вона не вірила сама собі! Противний Ігор запросив її на побачення, і вона… не змогла відмовити! Господи, навіщо вона такою народилася!? Не можна бути такою шанобливою до інших, і такою садисткою по відношенню до самої себе!

«Може, варто придивитися до нього, доню? Він так наполегливо до тебе залицяється!» – підбадьорила Іринку мама.

Накинувши на себе спортивну бобку і джинси – нема до кого виряджатися! – Ірина, темніше темної хмари, вийшла з дому на нестерпне побачення.

Ігор з’явився несподівано, з сусіднього провулку – у хмарі вуличного пилу приніс його перед ясні очі Іринки його вірний ровер. З шаленою усмішкою на обличчі та прищепкою на штанині, він галантно зіскочив з сідла, і простягнув руку, аби привітатися з дівчиною.

З червоними від сорому вухами Іринка, як могла, перебирала ватяними ногами під собою і йшла з кавалером на пішу прогулянку. Він розповідав їй якісь несмішні історії, а вона подумки молила Бога, аби їм шляху не трапився хтось із знайомих. Як на її щастя, якраз напроти них веселим гуртом йшли самі симпатичні і популярні з її однокласників!

Минаючи симпатичних хлопців, Іринка палала, як клуня, підпалена хуліганами. А Ігор саме озвучував їй одну зі своїх геніальних думок: «Дарма я взяв велосипед з собою! Ось тепер їде тут, поряд, і підслуховує все, що я тобі кажу». А Ірина згадувала усі лайливі слова, які тільки могла колись почути в своєму житті.

Раптом посеред смерек, понад озером у місцевому парку Ігор несподівано загальмував, дістав з кишені золотий перстень і простягнув його заціпенілій дівчині.

«Що це??» - тільки й спромоглася, що запитати дівчина.
«Це – тобі. Я у мами взяв. В шкатулці.» – скромно озвучив кавалер.
Іринка ще раз округленими очима глянула на парубка зверху вниз – прищепка на його штанині боляче ранила їй око, від чого вона кілька разів кліпнула, схопила ноги в руки і, подякувавши за плідну співбесіду, чкурнула поміж смерек додому.

***

«Як пройшло побачення?» – бадьоро запитала дочку мама вдома.

«Я щойно ледве не вийшла посеред смерек заміж!! За ненависного сусідського Ігоря!!! І все через Ваше дурне виховання!!!» – істерила Іринка, аж підскакуючи на місці.


***

Коли через декілька днів подзвонив Ігор і знову безпардонно запросив її на побачення, Іринка твердо відчеканила йому своє «Ні!», правда, також додала «Вибач, але дякую…». Ох, вже це виховання! Ох, вже цей пієтет…
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 756 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис