Понеділок, 21.05.2018, 00:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Романченко Остап
[ Викачати з сервера (670.1Kb) ] 22.02.2018, 14:11

ДЕНЬ УРОЖАЮ

1

В останні секунди перед очима пролітає все життя. Так хтось сказав. Хто міг поділитися досвідом, якщо секунди були насправді останніми? Отже, це твердження як мінімум не обгрунтоване.

Пролітає все життя? Герой нашої розповіді так не вважав.

Толік просто падав і відчував лоскіт у кішках. В голові була одна думка і була вона такою: я не можу просто так померти. Я НЕ МОЖУ ПРОСТО ТАК ПОМЕРТИ!!! Мені, мать твою, двадцять два і я не можу взяти і просто так померти!

Але він зміг.

Думки про смерть не часто турбували Толіка. Взагалі не турбували. Одногрупники знали його як атеїста і похуїста. Його теорія про потойбічний світ закінчувалася зупинкою серця і відмиранням мозку, а все інше - від лукавого.

Падаючи з висоти двадцяти метрів Толя не думав про смерть, яка, до речі настала через пару секунд, він намагався вибудувати ланцюжок подій який привів до цього польоту, але не встиг.

2

В кімнаті не горіло світло. І по сусідам світло не горіло. І по всій вулиці не горіло. Як і по всьому селі. Крім церкви. Толя цього не бачив але знав. Сьогодні все село зібралося на нічну службу в честь Дня Урожаю. Все село.

Ще донедавна було по іншому. В церкву ходив мало хто. А якщо ходили то по найбільших святах: на Різдво і Пасху. Але все змінилося з приїздом нового батюшки, отця Іони. Толя так нір разу і не ходив до церкви хоч його і майже силою спонукала до цього бабуся, до якої він приїзжав на літні канікули. Та ще й свято таке придумали - День Урожаю.

На тумбочці загудів телефон. СМС. Це він Улянки. «Я вдома сама)) Батьки у церкві))». Двічі натякати не треба. Особливо коли тобі двадцять два. За три секунди майка і шорти були на ньому. Кеди також не заставили себе довго чекати.

Цигарка засвітилася і була єдиною світлою цяткою в цій ночі. Зірок не було. Толік дійшов до кінця вулиці. Один раз вступив у вибоїну, і мало не впав. Але що вибоїни, коли веде кохання? Хоча насправді він не був упевнений в своїх почуттях до Улянки. Але хотів він її, мов божевільний – це точно. У нього від отриманого повідомлення навіть піднявся. Батьків нема, вони в церкві.

Батьки Улянки дуже набожні. І доньку виховують згідно з усіма вимогами і традиціями.

Толя викинув недопалок і повернув на іншу вулицю.

3

Дівчина вирвалася з обіймів і запропонувала перейти з ганку в таткову машину.

- Е-е-е… А може краще тут? – Толік відірвався від губ дівчини і притулився до її живота своїм причинним місцем.

Улянка не відсахнулася від нього. Її рішучості він, правду кажучи, трохи здивувався.

- Ходімо в машину…

- Та навіщо нам та машина? – проскрипів Толік і знову впився в неї губами, але, коли Улянка доторкнулася до його члена, він уже не міг сперечатися і не міг ні в чому їй відмовити. А коли увійшов у неї, то вагання з приводу кохає він її чи ні, розвалилися як картковий будиночок по якому вхуячили цеглиною. Звісно ж він її кохає!

Вона була дуже мокрою і він подумав про те, що слушно було б щось постелити під неї. Те, що машина тряслася як у гарячці і стогони, що лунали з неї не турбувало пса, що стеріг господарство батьків Улянки. Тільки коли з машини зойкнуло і ресори перестали скрипіти, собака подивився у їхньому напрямку і гавкнув.

4

Толік закурив прямо на задньому сидінні старого жигуля, на тому місці, яке стало свідком їхнього кохання. Кохання! Ще якихось пару хвилин тому він був упевнений в своїх почуттях на сто відсотків, але зараз… Він видихав дим, а до його плеча горнулася маленька дівчинка. І у них був відпадний секс, і них було все літо, уся ніч, усе село.

Двері машини зачинили, щоб не горіла лампочка, бо батько Улянки буде неприємно здивований розрядженим акумулятором.

Дівчина говорила. Говорити – це в дівчачій натурі. А чоловік має слухати, або, хоча б, робити вигляд що слухає.

У момент повного розслаблення, коли думки переходили з газоподібного стану в рідкий, пролунав вибух. Ближнє до нього вікно машини вилетіло дрібними бризками зі своєї резинової рами. Толя інстинктивно відкинувся від битого скла, а Улянка заверещала скільки було сили.

  • не мить стихло. Толік боязко поглянув на уламки скла, що стирчали з резинового обода. За скляними зубами стояв дядько Сергій, Улянин батько.

Толік мовчав в очікуванні бодай слова від батька своєї дівчини, а можливо, після сьогоднішньої ночі, майбутньої дружини. Але той мовчав. У наступну секунду дядько сергій знов замахнувся і щосили вдарив сокирою в двері власної машини. Колун увійшов у тонкий метал по саме дерево. Толік в адреналіновому дурмані одним рухом випхав Уляну в протилежні двері машини і вискочив сам.

- Що ви робите? – кричав він, але в цю ж мить важка сокира вдарила в покрівлю машини поряд з головою Толі і застряла в даху жигуля.

Мовчання дядька Сергія виказувало його небажання йти на діалог. А три удари, що знищили крихти останньої привабливості його улюбленого жигуля вказували на те, що він дуже злий.

Толік задкував тримаючи Улянку за руку. Він був готовий бігти в любу секунду. І вона була готова. Мозок працював на найвищій передачі і всі мязи ждали команди бігти.

- Я люблю її! – крикнув юнак.

З того створіння яке мало бути татом Улянки, вирвалося харчання і скрегіт зубів. Від цього звуку щось у середині Толіка стислося. Просто зараз у цю хвилину здоровенний, як ведмідь, мужик намагається захуячити молодого двадцятидвохрічного його.

Толя смикнув Улянку за руку і вони кинулися бігти. Дядько Сергій біг за ними. Світло не горіло ні в одній з хат. Час від часу їм в обличчя билися нічні комахи, одного разу комар залетів у горло і це сильно вибило з ритму. Наздоганяючий не відставав. Найстрашнішим була його мовчанка. З того моменту, коли дядько Сергій своїм колуном висадив вікно, він не промовив ні слова.

З вулиці Зої Космодемянської вони звернули на Жовтневу. Ще пробігти метрів зо двісті і буде дім Толиної бабусі. Вона вже має бути вдома. Може дядько Сергій не стане вдиратися до чужої хати? Може він не настільки з’їхав з розуму?

Толік і Улянка забігли за ріг . Що за хуйня? Біля бабусиного паркану стояв натовп людей. Чоловік п'ятнадцять-двадцять. Вони стояли мовчки. Майже без руху і в руках тримали підпалені смолоскипи. В ніс ударив запах керосину.

- Це якийсь прикол?- спантеличено спитав Толік у своєї, в кращому випадку, дружини.

Попереду була ціла зграя фашистів, а позаду розгніваний татусь. Треба тікати вбік!Толік пересадив Улянку через чийсь паркан і переліз його сам. Вони спричинили неабиякий переполох серед качок, що сиділи десь у дворі. Улянка ще й перевернула таріль з кормом для птиці.

Коли вони вибігли на город і побігли в напрямку поля, Толік побачив що юрба вогників, що переслідує їх, трохи відстала. Але ще страшніше за вогники був дядько Сергій, який, можете не сумніватися, також переслідував їх.

Толік і Уляна бігли чиїмись городами. Холодна від нічної роси бурякова гічка плутала їм ноги. Толік зупинився і його зігнула навпіл задишка. Він відкашлявся.

- Улянко, що відбувається? – він харчав від за духи і не розгинався.

- Не знаю…

Толік оглянувся і оцінив відстань від переслідувачів. Хвилина в нього є. Він дістав телефон і почав дзвонити на перший же номер що був у списку контактів. «Ви знаходитесь поза зоною обслуговування» повідомив магнітний голос у слухавку.

- Село єбане… - Толік сплюнув і вони побігли далі.

5

Вони пробігли ще декілька вулиць. А тоді бігти в сусіднє село і благати про допомогу. Дядько Сергій не відставав. Натовп з смолоскипами також. Коли вони пробігали повз церкву, там, куди вони прямували, спалахнув вогник. Потім ще декілька. Потім їх число умножилося і умножилося. Це все! Їм відрізали шлях. Їх обіграли, наче в хрестики – нулики. Їх позбавили можливості зробити хід. Це якийсь жарт? Жахливий жарт?

- До церкви, - сказала Улянка і вказала на відчинені двері .

Церква була якоюсь дивною. Щось було не так. Все не так. На долівці лежали тельбухи в калюжі крові. Ікон не було, а стіни були списані написами і цифрами.

Толік зупинився. В голові у нього творилася неймовірна мішанина. Що це все означає? Що тут коїться?

- Наверх! – керувала дівчина. – Там вони нас не дістануть.

Толік побіг першим. Старі дерев’яні сходи вели у дзвіницю. Промчали декілька прольотів. Довгих прольотів. Ноги гуділи від напруження. Поверх четвертий-п’ятий, якщо порівняти зі звичайними будинками. Нарешті вони вибігли на самий вершечок.

Толік бачив що починає сходити сонце. Він почув кроки на сходах. Улянка глянула йому у очі і перелізла за перило, яке відділяло їх від двадцятиметрової прірви. Ногами вона стала на маленькому виступі з дерева.

- Що ти робиш? – Толік не вірив власним очам.

- Рятую нас…

Це схоже на самогубство, але Толік зробив так само і виліз з дзвінниці. Далеко внизу під вишнями, які були низенькими далекими і нереальними, стояв натовп. Натовп зі смолоскипами і він також виглядав нереальним. Коли я прокинуся? - крутилося у Толіка в голові. Не може цього всього бути. Просто не може.

- ЩО ВИ ХОЧЕТЕ ВІД НАС?!!

Натовп співав. Співав щось не зрозуміле, та й не було бажання вслухатися. ЖЕРТВУ! ЖЕРТВУ!

У цей час на дзвіницю видерлися декілька людей. Здебільшого чоловіки. Найстрашніше те, що всі обличчя знайомі: сусід Микола, Вітя Вибухівка, продавщиця з магазину і ще пара людей, яких Толік знав лише в лице.

- ЯКЩО ВИ ПІДІЙДЕТЕ МИ СТРИБНЕМО!!!! – горлав Толік не своїм голосом. – СУКИ ЯКЩО ВИ ПІДІЙДЕТЕ МИ СТРИБНЕМО!!!

Вітя Вибухівка, який напевно був головним у цій п’ятірці, рукою дав знак іншим не наближатися. Натовп внизу затих. Стоячи на самому краю Толік посміхнувся. Йому стало легше. Вперше за довгий час ситуація була в його руках. Він перевів подих і подивився на Улянку. Вона стояла по інший бік перил і очима повними сліз дивилися на нього. Після такого він точно має з нею одружитися, подумав Толік. Головне вона стоїть по інший бік перил – значить з нею буде все добре.

Толік відчув поштовх у спину. Нога зісковзнула з виступу на якому він стояв і тіло шугнуло вниз. Толік закричав і, можливо, обіцявся але рукою зміг схопитися за перило. Він кричав. З низу знов почувся спів, у якому нічого не можна було зрозуміти крім слова ЖЕРТВА.

Толік підвів очі вгору і побачив її. Вона дивилися на нього. Вітер розвівав її волосся, а маленькі білі пальчики розгинали його пальці. Тепер Толік перелякався по справжньому. Перелякався настільки що не ніг дихати і нічого не чув і не бачив крім пальчиків які зараз скинуть його вниз.

А тоді він упав. І одна думка не полишала його поки він летів: не можна вмерти в двадцять два роки. Але, насправді, можна, якщо ти став гостем на Святі Урожаю.

Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 87 | Завантажень: 13 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис