Понеділок, 21.05.2018, 00:25
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Романченко Остап
22.02.2018, 14:07

В селі перевелися мисливці. Так казали старші. Але їх ніколи і не було. Які мисливці в місцевості без лісу? Такі як і рибалки без річки. І що б не говорили чоловіки, як би не вихвалялися своїми мисливськими трофеями, їхні історії потрібно фільтрувати. Навряд хтось з них поцілив щось більше за зайця, і впіймав більше за карася.

Отже, в селі перевелися мисливці. Баба Йовдоха виносила з хати відро з свинячою картоплею. В ранкове морозне повітря стрілою врізалась густа хмара пару з під кришки. Двором розлетілися молекули що несли картопляний запах. Молекули летіли і билися об стіну обдертого сараю, і об облізлу фарбу на обшивці хати, і об корито, що догнивало в грязі посеред двору, і об рами велосипедів котрі іржавіли біля паркану.

Баба не взувалася, вона ходить у хату взутою. Роззутися для неї задача не з простих. І жити для неї уже задача не з простих. Та баба Йовдоха не здавалася. Навіть коника ще держала.

Поки поралася біля свиней баба не помітила що за нею спостерігають пара червоних оченят. Баба не помітила, а кури помітили і підняли дикий лемент.

  • Чого кричите, іроди?!

Баба вийшла з сараю і побачила її. Аж відро випустила. Біла лисиця відривала від ще живої курки шматки плоті, притримуючи її однією лапою. Відро шльопнуло в осінню грязюку. Лисиця відвела очі від своєї здобичі і подивилася на бабу Йовдоху. Біла лисяча морда була замазана багряною кровю.

  • Ой людочки, - тільки й вирвалося у баби. Її наче що тримало. Жодним з членів поворушити не могла. З глибин самого єства доносився тихий голосок, старі очі округлялися і баба намагалася не слухати що той голосок шепоче. Але не слухати його не виходило.

Лисиця ще раз відкусила від тіла пташини. Повітря підсилювало запахи і звуки плоті що рветься.

Хвіртка заскрипіла.

  • Бабо, ви молоко несете? Машина вже приїхала.

Баба обернулась і побачила Нінку Помідорку, сусідку свою.

  • Несете чи ні?! Люди чекають!

Баба видихнула і аж понижчала у зрості. Вона нарешті вдихнула і зробила спробу ковтнути слину. У роті зовсім пересохло. Коли Йовдоха глянула на те місце де була білява гостя там уже нікого не було. Тільки пара крапель курячої крові що губилися в грязі.

  • Бабо, чого ви наче вкопані? Молоко нестимете?
  • Ой , Ніночко, думала смерть прийшла.

Нінка Помідорка зайшла у двір. І стала біля баби. Її червоні щоки вступали в різкий контраст із сільським сірим осіннім оточенням. Тільки Нінин подих, що ніс в собі спиртовий екстракт остаточно повернув бабу до світу живих.

Баба віддихалася і переповіла свою історію. Про дивну звірюку: білу з кривавими очима, яка взялася нізвідки і зникла в нікуди, забравши з собою ні в чому не винне створіння: курку несучку.

Цей дивний випадок Нінка розказала своїй сусідці, Свєті Горбатковій. Свєта не повірила. Зробила вигляд що повірила, а сама не повірила. Ще й подумала, що Помідорці б не завадило пити менше. Але цього вона також не сказала. Як-не-як добросусідські стосунки.

Не повірив ніхто, крім хлопчаків що вечором зібралися на стадіоні біля школи. Їх зібралося замало для футболу, але якраз достатньо для балачок. Серед них і Сергійко був. Він жив недалеко від баби Йовдохи. І його цим і зачепила історія про біле невідоме створіння, яке вкрало курку. Він так нафантазував собі в голові, що коли їхав від стадіону додому то увесь час здавалося йому що хтось стежить за кожним його рухом. Сергій намагався вслухатися в темряву, але крім вітру не чув нічого. Хай би, хоч вітер стих. Коли приїхав до свого двору, побачив що біля хати горить світло. Батьки залишили його увімкненим.

Вже коли Сергій зайшов у двір, страх відступив. Та й вітер стих.

Про пригоду з бабою Йовдохою та дивним створінням вже б і забуло село, але ще одна дивна подія сталася через чотири ночі. Через три хати від Йовдошиної, у ночі щось передавило двадцятеро курей, увесь курятник. Микола прокинувся серед ночі на курячий крик, але коли прийшов уже було пізно. Трупики курей лежали складені в кутку. Зранку його жінка зайшла у курятник. Сльоза покотилася її щокою.

  • О Боже… що ж тепер робити… - вирвалося подихом з її великих натруджених грудей.

Снідала Миколина сімя мовчки. Дівчатка Таня і Настя відчули що мовчанка має якусь, ще не відому їм двом причину і їли погано.

  • Дівчата, нічого не забули?

Дівчата похитали головами, встали з-за столу і вийшли.

  • Настя, щоденник! – менша розвернулася і побігла в хату. За секунду вона вже стояла перед матір’ю і вкладала його в портфель, який висів на плечах дівчинки.

Жінка не зводила погляд з Миколи, котрий колупав картоплю в тарілці. Мовчанка тривала поки жінка не почула що хряпнули двері хвірточки. Дівчата вийшли з двору.

  • Ти уб’єш її?

Микола поклав ложку на стіл і всмоктав носом півтори літри повітря.

  • Так. Уб’ю.

І Микола б убив. Відтоді він часто думав про це. Рушницю навіть перестав ховати на шафу. Тепер вона завжди стояла у веранді біля дверей. Він серед ночі вставав і виходив у сад подивитися чи нема клятої лисиці. Лисиці не було.

Інколи вночі Микола прокидався і вслухався в темряву, чи бува не трісне десь у саду гілка, чи не стукне десь хвірточка, чи не зачепить лисиця металеві відра.

Сільські мисливці, ті що перевелися, почали полювання на дивну лисицю, білу, яка з’являється, наче примара, серед ночі і забирає з собою душі ні в чому не винних курей. За селом у кукурудзі можна було чути постріли рушниць і крики людей. Іноді вони правда щось підстрелювали. Одного разу підстрелили свого собаку. Також у переліку убитих було три лисиці, пара котів, що забрели у кукурудзу,але жодна з істот не була білою, або навіть трохи схожою на білу. І одного разу мало не підстрелили аутиста Толю.

Толі було за тридцять. Він бродив полями, що розкинулися кругом села. Говорив Толя мало і нехотя. В основному вітався : «Привєєєє…». Він вийшов з кукурудзи неподалік від мисливців і одразу ж пролунав постріл. Толя упав. Разом з ним упала цигарка, що стирчала з рота одного з мисливців. Мить зупинилася, час неймовірно розтягнувся і секунда, що почалася, коли тіло Толі падало, і закінчилася, коли він почав підводитися, обтрушуватися і поправляти картуз, здалася мисливцям парою століть.

Толю не зачепило. На радощах прохмелівші мисливці добряче виматюкали його. Один навіть підсрачника відписав. Але всі були раді, навіть щасливі – Толік живий.

Прийшла зима. Разом з мисливцями перевелися і зими. Грудень закінчувався а снігу ще толком і не бачили. Земля трохи примерзла і іноді вранці на листах кукурудзи, що росла за селом, з’являвся іній. Сергійко кожного ранку біг на пробіжку. Раніше він бігав повз кукурудзяне поле, але після того, як в селі завелася лисиця-альбінос, його маршрут змінився. Він також біг в поле, але туди де нема кукурудзи і де простір проглядається на декілька кілометрів у всі боки. Часто він зустрічав у полях Толю. Той кожного дня обходив свої володіння і голосно вітався «Привєєєє…». А ще батько озброїв Сергія цепком. Звичайним цепком, таким корову припинають. На дванадцять кілечок. Сергій думав що такі міри обережності йому не до чого. Але, як кажуть, береженого Бог береже.

Микола потроху змирився зі смертю курей. Баба Йовдоха вже не боялася підходити до власного курятника а Нінка Помідорка вже розказувала історію, яка сталася шість тижнів тому, по-новому. Вона казала, що сама бачила цього лютого хижака, коли заходила до баби. Від погляду білої лисиці вона разом з бабою завмерли і не могли поворушитися. І стояли так аж поки лисиця не заковтнула курку цілком і подивилася на них своїми очима кольору пекельного вогню, а тоді розчинилася у повітрі.

Після пробіжки Сергій вийшов з душу і сів снідати. Мати вже пішла на роботу до сільради, а батько сидів поруч і читав газету.

  • Тату, а лисиця може напасти на людину?
  • Може… якщо скажена.

Сергій продовжував їсти. Батько підвівся, взяв з полички чашку, налив з графина води.

- Десь банка сала пропала за пару днів, - батько дивився в столик, – ти брав?

Сергій заперечно похитав головою.

Наступного ранку випав сніжок. Сергій вибіг як завжди о шостій тридцять. Спочатку перебіг по стежці через город і вийшов у відкрите поле. Далі полем до трьох яворів. Перед яворами двічі оглянувся, чи на нього не дивиться батько. Це була стандартна процедура. Ніхто не має дізнатися що він бігає через кукурудзяне поле. Вздовж лінії кукурудзи він пробіг до ярку. Цю місцину вже не можна було розгледіти з села.

Ярок Сергій подолав одним стрибком і підбіг до старої груші. На дереві ще висіло поодиноке коричневе листя притрушене снігом. Траву тут ніхто не топтав, бо мало хто сюди доходив і вона була висока, гарна і засніжена. Сергій вдихнув морозного повітря і крикнув:

  • Мася !!

Крикнув боязно і тихо. Крикнув майже пошепки. У кукурудзі почулися звуки. Щось зашаруділо. Мася так не шарудить. Це було щось масивніше. Між стеблами кукурудзи промайнула біла блискавка. Сергій присів щоб роздивитися що там і тут з-поміж стебел вийшла вона: біла лисиця.

Лисиця боязко ступила на зустріч хлопчику. Навіть не боязко, а обережно. Сергій зробив крок на зустріч. Червоні очі звіра були широко відкриті. Така гарна, - думав хлопець. Обережно він почав діставати з-за пазухи шмат сала загорнутий у кульочок. Лисиця тримала дистанцію, хоча й дивилася на свого годувальника не без інтересу. Аж вуха опустила. У наступну секунду сталося те, чого ніхто не міг очікувати, ні Сергій, ні лисиця, ні навіть все село. Повітря загуло. Хлопчина закляк від подиву. Важка каменюка з неймовірною силою вдарила лисицю в голову. Від сутички черепа і каменю почувся тупий звук удару. Лисиця впала на сніг, такий же білий як і вона і тільки кругом її голови сніг почервонів. Сергій підвів голову і побачив Толю, що виходив з кукурудзи в декількох метрах від нього. Той посміхався:

  • Привєєє…
  • Здоров, Толя… - на очі набігли сльози. Сергій дивився на лисицю, на кров і знов на Толю.

Вони так простояли удвох коло тіла декілька хвилин. Тоді удвох взяли лисицю і поховали її під листя. Сало Сергій віддав Толі. І додому не біг, а йшов.

Село остаточно забуло про білу лисицю. Може хто і згадував, але виключно щоб покепкувати з Нінки Помідорки. Толя про долю лисиці нічого розказати не міг, а Сергій не хотів.

Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 47 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис