Неділя, 27.05.2018, 06:14
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Пентилюк Іван Сміттяр
05.05.2012, 16:21

Сміттяр

Поворот ключа у запалюванні. Двигун з великим небажанням працювати взагалі, а особливо сьогодні, сперечається з водієм у його намірах. Боротьба. Хлопок - і з труби пішла чорна сажа. Перемога прибиральника сміття над своїм сміттєвозом, який останнім часом нахабно вимагав уваги до своєї персони. З відчуттям переможця прибиральник вмикнув першу швидкість і тим самим розпочав свій робочий день.

На дворі стояв липень і нескінченний сморід, яким був пронизаний наскрізь старий автомобіль. Немає нічого гіршого, ніж збирати сміття влітку. Майже все місто виїхало на відпочинок, але сміття від цього не стало менше, тому працювати доводилось тяжко.

Зупинившись перед першим баком зі сміттям, прибиральник побачив тіло собаки повністю вкрите мухами. Мухи були скрізь. Здавалось ніби мухи всього міста, відчувши смак смерті, злетілись до трупа. Сміття було розкидане всюди. Це значило, що двірник не вийшов сьогодні на роботу.

- Що ж це вони хочуть, щоб я їм і за сміттям ганявся? Де цей чортів двірник? Мабуть, знов вчора перепив самого себе, - промовивши це прибиральник пішов до комори, де вже очікував побачити п’яного двірника. Розмірковуючи над тими словами, що мали враз протверезити двірника, прибиральник вже зайшов до комори і приголомшено став у дверях. Побачене відняло у нього відчуття реальності: старий двірник лежав у кутку кімнати, його тіло було вкрите сотнями мух, інші літали по кімнаті і розносили краплі його крові. Криваве свято було у самому розпалі. Сморід стояв такий, що навіть вже звиклий до нього прибиральник не витерпів і вирвав. Це привело його до тями, і він побіг на вулицю.

Забувши про свої обов’язки, він підбіг до сміттєвоза. Мухи були скрізь. Їх було так багато, що нічим було дихати. Вони без упину літали навколо прибиральника, докучаючи йому. Залітали до носу, роту, лізли в очі, залітали у вуха. Ті, що вилетіли з кімнати залишали краплі крові на зпітнілому обличчі. Рятунок прийшов тільки тоді, коли він опинився у автомобілі. Ще ніколи старий сміттєвоз не здавався йому таким приємним, як зараз. Навіть сморід був звичний, рідний, його власний.

Він їхав геть, геть від мух і мертвого тіла двірника, геть від подиху смерті, який він відчув у кімнаті.

Перед його очима стояли мухи, він не міг викинути їх з голови. Він ніколи не бачив їх так багато, хоча зустрічався з ними на міському звалищі щоденно.

Тільки зараз прибиральник помітив, що він ще зранку не побачив жодного автомобіля. Сьогодні ж був вівторок, і звичайно у цей день, о десятій годині, на вулицях були пробки. Через які завжди доводилось спізнюватись на міське звалище. Прибираючи центральний район міста до звалище можна було потрапити лише одним шляхом. Ця дорога з’єднувала центр міста зі спальним районом, а далі знаходилось звалище. Але дорога була замала для тієї кількості машин, яка була тут у години-пік. Вже давно був розроблений план по розширенню дороги, але, як завжди, у міської влади знайшлось більш привабливе застосування міського бюджету. Тому кожного дня на цій дорозі він проводив пів-години у щільному потоці машин. Сьогодні ж усі машини слухняно стояли саме на тих місцях, на яких їх залишили їхні власники вчора ввечері.

Місто мало такий самий вигляд, як і завжди. Але була одна маленька відмінність від звичайного положення речей у цьому провінційному містечку, яке не мало і пів мільйона населення – воно було мертве. Він відчув це у коморі двірника, і ця думка не могла ніяк залишити його. Тепер він став помічати трупи, які просто лежали на вулицях.

Місто стало мертвим…

Лише за одну ніч…

Одна ніч - і вранці, десь біля чотирьохсот тисяч людей, стали мертвими. Їхні душі покинули їхні тіла. Він не міг збагнути, як все це могло статися. Але місто було переповнене мертвими тілами, які вже не могли носити іншої назви ніж сміття.

І знов сміття!

Він вже звик до нього, але не міг збагнути, як ті люди, що ще вчора жили своїми радощами, переживаннями, стражданнями і щасливими хвилинами, за одну ніч перетворились на сміття.

Смерть знайшла кожного…

… крім нього.

Проїхавши далі від центру міста, він вже не мав сумнівів, що місто мертве. Жодного живого створіння – лише трупи. Мухи ж стали новими мешканцями цього містечка.

Піднявся вітер, і сміття літало посеред пустих вулиць. На небі з’явились темні хмари, які віщували літню зливу. Природа намагалась змити з себе цей сморід і гори трупів, які з’явились за ніч.

Сміттяр їхав по знайомій вулиці, на якій знаходився знайомий йому з дитинства магазин. Тут він звичайно купував їжу і своє улюблене пиво “Дніпро”. Під’їхавши до нього він натиснув на гальма так, що старий сміттєвоз залишив чорні сліди гуми на старому асфальті. Сміттєвоз розвернуло посеред дороги. Причиною цього був інший сміттєвоз, який стояв біля магазину. Нічого особливого у ньому не було, окрім того, що він був “живим” – дверцята були відчинені і з салону лунала музика.

Прибиральник вибіг зі своєї машини і підбіг до іншого сміттєвоза. З кабіни лунала знайома йому пісня “T. N. T.” AC/DC. Він знав лише одну людину, яка працювала прибиральником сміття і слухала AC/DC. Це був його найкращий друг, якого він знав ще зі школи. Саме з ним він прогулював уроки, саме з ним він кинув школу, саме з ним він пішов працювати прибиральником сміття. Він знав його вже більше 20 років, а саме 23. Він пам’ятав, як разом у дитинстві вони крали сусідські яблука. Саме ця людина була йому найдорожчою, особливо після останніх подій у його житті. І коли усе місто стало мертвим, його найкращий друг залишився живим.

- Макс, це ти, старий чортяко? – радісно прокричав чоловік середніх літ, виходячи з магазину. На ньому були старі, потерті джинси блакитного кольору і не менш потерта рубаха. Він тримав у руках вже наполовину випиту пляшку “Дніпра”. За своє життя він випив стільки пива, що Макс не міг пригадати, коли б він бачив свого друга без цього напою. Здавалось він навіть не п’яніє від нього. А намагання перепити його були безнадійними. Хоча у барі, який вони відвідували кожної суботи, завжди знаходився сміливець, який намагався закластись з ним. Такого другого пошановувача пива, напевно не знайдеться у всьому місті, - я гадав, що залишуся сам у цьому проклятому місці!

Макс встиг лише обернутись до свого друга, як щось ухопило його. Мить і з шаленою швидкістю щось затягло його до магазину.

Глухий удар…

З магазину долетіли звуки від скляних пляшок, що падаючи на підлогу розбивались на сотні маленьких смертоносних скляних лез.

Тиша…

Його друг, якого донедавна ще звали Деном, не встиг промовити і слова, як зник у магазині. Лише пляшка “Дніпра” впала на асфальт, залишивши мокру пляму. Чомусь Макс був упевнений, що з Деном трапилось щось схоже, тільки на відміну від пляшки, він залишив після себе червону пляму на стіні, десь у магазині.

Він стояв боячись поворухнутись. Але його очі, поміж його волі, самі поглянули на дах магазину, де він побачив чорну фігуру жінки. Вона була одягнена в усе чорне так, що не можна було розгледіти її обличчя. Він не бачив її очей, але відчув погляд. Щось кинуло його на землю.

Це щось, як він зрозумів вже потім, був її погляд.

Він бачив її вперше, хоча зрозумів, що для абсолютної більшості людей перше знайомство з цією жінкою ставало останнім.

… але не стало останнім для нього.

Забувши про свого друга, якому вже не можна було ніяк допомогти, він кинувся до своєї машини, але її повністю заполонили мухи. Лише де-не-де виднілись жовто-гарячі плями кузова. Під бронею з мух зник його сміттєвоз. На стоянці біля магазину стояло чотири машини, окрім сміттєвоза Дена. Макс помітив 525 BMW з відчиненими дверцями, її колишній власник лежав неподалік біля візка з продуктами, тримаючи у руках ключі від новенького BMW. Підбігши і забравши ключі, Макс ускочив у автомобіль і перевівши важіль автоматичної коробки перемикання швидкостей у позицію drive втиснув педаль газу у підлогу. Задні колеса зі свистом прокрутились і автомобіль миттєво почав набирати швидкість.

Він прямував до шосе, яке вело до сусіднього міста.

Заспокоївся він лише тоді, коли їхав по шосе. Стрілка спідометра зупинилась на позначці 190 км/год. Він вже зрозумів, що його час віддати души ще не прийшов, бо тоді б зустріч з чорною фігурою жінки для нього була би останньою.

Його забули…

Це розпочалось рік тому, коли його кинула дружина. Тоді він забув про увесь світ, а тепер світ забув про нього. Смерть забула, що на світі є він – простий прибиральник сміття. І тепер, коли усе місто було мертве, він живий і неушкоджений шукав зустрічі з тими про кого забув.

Він увімкнув радіо, але воно відповіло йому мовчанням. Він залишився один. Один серед смерті. І мух, які не дадуть йому забути, що він знаходиться у країні мерців…
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 685 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис