Понеділок, 21.05.2018, 00:26
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Олег Стецюк Кумедія на 920 сторінок
05.05.2012, 15:36
Кумедія на 920 сторінок

В моїм краї жила кумедія на 920 сторінок. І кожен житель, - кумедіант справляв власний цирк шмарканий і харканий їхнім гнівом непривітності: тут люди боялися фотографуватися, якісь дивні. Цей край був пригодою. Жив в місті, що вже не могло існувати в ментальності минулого. Чув ту замешкану чужість. На те місто споглядав якось відокремлено, збоку, не як житель, а просто дослідник життя. Місто само по собі носило для теперішніх окраян (минулих передмістян) назву – ЦЕНТР. Всі ходии і теревенили у розмові про Центр. Яка його величина? Десь до пів-кілометра від вежі з флюґером навколо. Найбільша голка (осердя центру) була та вежа міської управи (ратуші). Та липневими днями й ратуша і площа Ринок творили імітацію сонячного годинника буття. А знаєте, житєйське то чудо чути курант з чотирибокого цифербляту, який відміряє часові дистанції, відстані для нас навіть зараз. Від того завше мурашки по шкірі…

Все тоте міське архітектурне зубожіння: по-львівському перерите, закопане, заасвальтоване, замуроване, покоцане тим рештком сучасного несмаку, який не вбивав воління любити місто таким – нездалим, безпорадним. Кожен львів’янин, киянин та варшав’як дивувались – «Як можна любити те місто?» Але ж воно моє. Чи ви зраджуєте матері? А як то місту? Ні! То немислимо і дурнувато те думати і кожні закімарки душі любили зачахлий урбанізм. Та міська депресія була такою ж і є свою сецесією. Перше, архітектурна окраса, а друга, душі людини й міста. Позаяк душі в них однаковісінькі: як в пашаків, так і в Пашакленді чи, то ба, в Пашакії.

Спостерігаючи за дрогобицькими людьми дивуєшся їхній хвацькості, цокотливості їх дівчат, що увібрали тими довжезними стрункими своїми ногами красу, яку мусит висмоктали з міста, направили у свою фрезурну та миловидну доверошеність. Знайте, красиві дівчата живуть в дещо зів’ялих містах, бо вони їх квіти. Дівоча краса мандрувала тими вулицями з форми наближеної до павутиння. Міська та павутина ловила в рух свій усіх та кожного. Люди тут хутко намагалися десь іти, чимсь зайнятись (при тому продзюбоніти милозвучні матюки, а при тім ще й не забутись перехреститись перед церквою і далі нести свої копиздрані думки). Всі спішилися…. І всі не мали часу.

Спішилися кудись. Це ж не був і не є мегаполіс, тут нема омріяного тричі трамваю, метро, маленької комунікації в повітрі. Але циркуляція дрогобицького світу відбувалася, як в столиці: приїхати зі Стебника на закуп до Дрогобича, а там зайти до коліжанки в Борислав і разом поїхати на відпочинок до Трускавця. А там й далі поїхати на село – до бабці. А ще незабути вернутися і те почати наступного дня, бо й Львів не так вже й далеко!

Весь район активно замешкував місто та робив незрозуміле місиво ментальності без ясності думки. Сам я не міг тутешнє людство зрозуміти: воно було доволі хитре для таврійця. Навіть зустріти справжніх містян в коліні сьогодні було рідкістю щасливого випадку. Ці зустрічі будували метафізику, що місто має шанс відродити свою імперію цікавості, справжності та автентики. Подивуватися є з чого – з хаосу того маліцького світу, за яким спостерігав із ще меншого – маціцького – «італійського кварталу». В ньому теж творився самобутній сучасний дрогобичанин. Тут жила вся інтелігенція пів-міста. Вони шикували нове життя сьогоднішнього світу.

Та моя хцюківська байка, розповідь вже за життя на папері чула чергову небезпеку втрати цього ще не оформленого нашими ділами, нашим часом – світу. Міська самобутність засмічена різним людством мала безліч своєрідностей, чорних сторінок незнаних кланів. Про це ціхо шептали, про це не писали та мовчали газети. Про це мовчу і я, не знатимете і ви. Можливо – Бог відає тим!

Та й тих церков наплакали людські гроші. Колись кожне передмістя хвалило ошатністю свою церковцю, а тепер – весь простір хрестять нові куполи храмів. Знаєте, та вечірня панорама виразно мовила про християнську мову міста. Тут багато речей формалізували з традицією не тільки ми, а й інші – росіяни, білоруси. Які стали більшими дрогобичанами, аніж…. Тому не міг збагнути того визнання міста іншими. Його великим вміли робити інші народи, місто як смітних світу, ідей було клондайком натхнення художникам, музикантам. Де та була музика і нота? Де міг ховатися той образ? Невідомо! Та знаю я одне, це міське світилище будило в мені шал, заряд боротьби за його любов до його ж таки хаосу.

Хвалити тоте місто було обов’язком серця. Мовити про його безлад – теж. Але обов’язком честі. Воно було таким – десь потвора, десь зіпсута трансвестита з новобудовами на мурах старовини, а десь сумнівною правдивістю. Але воно таким було – моїм світом, центром, другом.

Він мав свої органи: душею виступали, як і аурою - творчі люди, їхня прослава, музика; серцем – площа, кров’ю – сірий, а може й де забитий люд; очима були вікна старих осель, які по-новому заплющували очі в різні епохи. Може і символіка крутила розбурхану вдачу все рахувати: дерева, брук, квіти, цвіт, голови. Боявся я вже зараз втратити цей світ. Я, як наївний журналіст, людина, головне – дрогобичанин, чув ту ж втрату. Що ж має бути? Не знаю! Хіба це незнання і дасть час переписати світ у творчість. Так він існуватиме для інших відщепників, відблуд дрогобицького світу, які, повірте, радісно чують якусь власну симпатію до втраченого міста, клятого ними, але коханого здаля. Саме здаля то місто набувало рис міфічного створіння, який настільки великий, що здалека подоба ангела, розіпнутого на тих хрестах кільканадцяти храмів різних конфесій; чи маловірством. Той весь світ існував без погляду вище другого поверху. Люди бува не помічали тут неба, яке перехрещене лініями і дротами. Лише небо за ними для мене крило таємниці життя. Ним блукали новозавітні думки, розперезана фантазія. В ньому були відбитки наших сподівань, небо було вібитком нас… В тім був сенс і причина жити в маленькому світі власного буття. ///
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 750 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис