Понеділок, 21.05.2018, 00:24
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Марія КОСЯН
01.06.2012, 08:05
1348-й. Чума

Джузеппе їв. Ні, навіть не їв, а жер, захлинаючись слиною, пожадливо облизуючи тонкі пальці. Солодка баранина мандрувала травним трактом, і він почував заспокійливу втіху.

М’ясо було чисте. Його за кілька монет приніс охоронець і запевнив, що той баран був цілком здоровий, без жодних ознак чорної…

Старий зморшкуватий гвельф, сеньйор Бруччі, натужно кашляв. Щоки червоніли і жар палив зношене тіло. Джузеппе подав йому води й обтер чоло крижаною ганчіркою. Вже п’ятий день лихоманить.

Деколи Джузеппе радів, що потрапив у холодну камеру, подалі від світу, де цілком панувала вона. Страх стискав його серце. Деколи здавалося, ніби стіни наближаються до нього і от-от розчавлять, розтовчуть його кістки…Зникне, зовсім зникне… Клятий Бруччі!

Джузеппе карбував кроками щільний простір. Зліва направо, до однієї стіни, до другої, і знову назад. Його очі полум’яніли безумним вогнем. Страх їв його зсередини, коли він їв солодку баранину.

Просив забрати старигана з камери. Де там!.. Довелось змиритися. Тепер чекав, доки гній потече із пошматованої старечої лімфи, і сподівався на Господа.

Єдине, чого йому тепер не вистачало: полотна і фарб…Чи бодай лише фарб, аби розписувати вогкі стіни стобарвною безвихіддю.

Написав прохання до тюремного наглядача. Одне, друге. Врешті його почули. Або якийсь покровитель виплив із небуття і своєю милістю дав порятунок.

О шостій ранку у вівторок завезли деяке приладдя з його майстерні. О восьмій сеньор Бруччі заходився кашляти, і гній із його легень вилітав на подряпані стіни.

Але Джузеппе більше не боявся. Він зробив один мазок, другий, третій…Життя вирувало, і терпкий, шалений погляд старого майже не хвилював. На полотні хлюпалося, ревіло, стогнало неокрає море…

О дванадцятій Бруччі помер. Тіло, замотане у брудне шмаття, спалили надворі.

Джузеппе почав нову картину. Іншу. Вона мала перевернути почорнілий і застиглий у страху розум Флоренції.

Робота сунулась, а йому раптом стало важко дихати. Щоки багряніли. За два дні відчув, що ледь тримає праву руку. Під пахвою намацав ущільнення. Боже всемилостивий… Він мав поспішати.

Їв тюремні харчі тепер без остраху. І відчував себе щасливим… Жах відступив. Як добре, як же добре не боятися!

Лихоманка гризла тіло, але розум лишався ясним. Треба поспішати.

Кидало у піт, кілька разів втрачав свідомість, але вставав і працював.

У неділю охоронець відчув бридкий запах з камери. Покликав начальника в’язниці, а той — кількох сенаторів. Коли двері розчинилися, всі заклякли.

Із тіла Джузеппе сочився трупний запах, і мухи зліталися на нього через крихітне віконце. Одна сіла на чоло тюремщику, і той навіть не відсахнувся, завмерши у дивовижному заціпенінні.

З полотна зоріли очі Ісуса… Він був схожий на молодого Бруччі, здорового й сильного. І посміхався.
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 938 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис