Понеділок, 21.05.2018, 00:24
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

М.Новик. ЗЮЛЄЙКА
[ Викачати з сервера (293.0Kb) ] 12.04.2013, 09:22
ЗЮЛЄЙКА

Їхнє знайомство було, можна вважати, випадковим. Ввечері Максим, роз-мовляючи з колегою, їхав у метро на зустріч з друзями в напрямку Либідської. Поруч стояли, пострілюючи на них очима, дві симпатичні жінки. Ті допитливо-тестуючі погляди все частішали, ставали провокуючими. Максима це чомусь розвеселило і він іронічно запитав:
— Дівчата, ви, мабуть, хочете познайомитися, а мені якраз потрібна хатня робітниця! Ви такі симпатичні — могли б підійти...
Як не дивно, старша мило посміхнулася й миттєво відреагувала:
— Згода! Давайте адресу...
Такий поворот трохи шокував Максима, однак він не подав вигляду, вийняв службову візитку:
— Добре, але, замість адреси, поки що ось ці телефони...
У відповідь вона назвала йому свої. Разом розсміявшись, вийшли з вагона і розійшлися в різні сторони.
...Вона подзвонила йому через тиждень-півтора, домовилась про побачен¬ня. Зустрілися на тролейбусній зупинці неподалік Голосіївського парку і знічев'я забрели до якогось вечірнього кафе. Травневі пахощі соковитої трави, моло¬дого листя п'янили душі більше, аніж шампанське, яке вони пили на повітрі за єдиним столиком під неяскравою лампочкою. Невимушена розмова зав'язала¬ся сама собою, оскільки раптово виявилося, що у них є в столиці спільні знайомі, деякі з них, до того ж, — із студентських років. Було навіть дивно, що вони вдвох досі незнайомі, хоча вже через якусь годину спілкування обом здалося, що знають звідкись одне одного... Навіть пробували згадувати якісь ймовірні ситуації, де могли зустрічатися. Трапляється ж таке! А може, це свідчило про якусь спорідненість душ чи характерів?
Як би там не було, посидівши після закриття кафе аж за опівніч, в обнімку вийшли на притихлу трасу і вона легко згодилася поїхати до нього додому на всю ніч...
Однієї ночі виявилося мало. На роботу зранку не пішли. Провели разом в його холостяцькій квартирі і наступний день, і ще одну ніч — уже на суботу. Таких ласк і такого задоволення Максим ще ніколи не одержував. Вона знесилено шепотіла дивну фразу: "Заздрю самій собі!.." І знову й знову починала шалені й ніжні ласки, обціловуючи все його тіло...
Про те, чи здорова вона, чи не загрожує йому раптом СНІД чи ще якась зараза, Максим подумав аж на третю ніч... Треба ж було так зуміти його захопити! Здавалося, втратив і розум, і усвідомлення того, що діється, Катрін час від часу захоплено нюхала його тіло, замиловано розповідаючи про різницю в запахах, їхні нюанси, і це було ще одним відкриттям: ні дружина, ні інші жінки ніколи навіть чогось подібного не розрізняли та й не захоплюва¬лися тими ароматами. "Нюхаю, як самка самця…Впізнаю, мій чи не мій ...", - відвертість, що прохоплювалася інколи в неї, вражала.
Хто вона, зрештою? Якась дивина, чудо в ліжку. Підозрювати в її поведінці повадки досвідченої повії зовсім не хотілося. Однак сексуального досвіду їй явно не бракувало, це очевидно. Як і те, що порівняти її ні з ким просто неможливо... Насолода, яку вона давала, була майже неземною. Її тіло звива¬лося навколо нього, губи безпомилково відшукували в темряві то його губи, то шию, то очі, то вуха, то знову переключалися на груди, живіт, все нижче й нижче, ставали все активнішими, доводячи Максима до чергового екстазу... У короткі паузи відпочинку він знесилено жартував, що ще через годину помре від її ласок прямо тут, у ліжку, біля неї. А вона знову відкривала назустріч йому жагучі вуста..
Єдине, що він про неї дізнався тими ночами напевно — те, що Катрін давно живе одна, а працює в міграційній службі. Майор міліції. І те, що в ліжку вона ні з ким не була вже більше року. Ого! Може, це причина?
Коли опівдні в неділю вони підвелися із свого ложа, обоє виглядали змарнілими й знесиленими, але вкрай задоволеними.
Сходили на базарчик за продуктами. До речі, на вулиці вона була зовсім іншою: гордою, неприступною, навіть зверхньою до зустрічних обивателів. Неспішно пообідали з коньяком і смачним молдавським вином. А коли приїхали на квартиру до Катрін у районі Центрального автовокзалу за висотним бу¬динком бібліотеки, — вона його настійливо запросила до себе, — весняне сонце вже котилося до заходу...
— Дивися, яке гарне сонце з мого вікна! — захоплено й водночас чомусь сумно проказала вона. — Оранжеве, а згодом буде малиновим — перед тим, як упасти за горизонт. Я щоразу ним о такій порі любуюся. Я навіть сама себе переконала, що це я його вкладаю спати... Сонечко вкладаю спати! І не хтось всемогутній на небесах, а я — Катрін... Воно ніколи не буває однаковим, завжди різне, ти це помічав? А я йому щодня на прощання махаю рукою, — і красивим лагідним жестом, мовби справді поправила для великого малиново¬го диску горизонт-подушку. — Прощай на сьогодні, моє річне сонечко... Прощай. До завтра.
Її очі зволожилися, задума впала на чоло.
— А дивись, які красиві відсвіти на хмарах, які неповторні рожеві відтінки, — знову звернула Максимову увагу на захід. — Вони теж ніколи-ніколи не повторюються. Жодного разу! Як це печально — жити один раз, і так недов¬го. Он бачиш, картинка уже інша, змінилася, — в її очах зблиснули сльози. — Давай ще разом подивимося, послідкуємо, як вмирає день. Його, такого, уже теж більше ніколи-ніколи не буде... щез — і все. А люди над цим рідко й замислюються...
Вражений сумними й філософськими нотками в її голосі, такою раптовою зміною настрою, Максим мовчав, розмірковуючи, що спричинило його знай¬ому так сприймати щоденне і ніби буденне явище — захід сонця. Чогось подібного ні від кого не чув. Певно, сюди впліталися якісь її сокровенні внутрішні мотиви, дивний душевний стан... В голосі жінки вчувався незро¬зумілий, невимовний біль.
— І ти кожного дня слідкуєш за заходом сонця?! — тільки й спромігся запитати враз опечалену господиню.
— Так, кожного дня, і вже багато-багато років... Я живу в цій квартирі рівно 20 років, а поверх для огляду дуже зручний, як бачиш, останній, шістнад¬цятий ... Так що запрошую й тебе до цих надвечірніх сеансів, — вже веселіше додала і лукаво йому підморгнула. — Згода, дивитимешся?
— Згода, я з радістю буду поруч з тобою...
— От, це якраз те, що мені треба, чого не вистачає: надійне чоловіче плече. Якщо підставиш його, згодна бути довіку й твоєю хатньою робітницею! - Уже зовсім невимушено й весело розсміялася. І тут же додала:
— А це вже серйозний привід, щоб випити шампанського! У мене якраз є дуже хороше...
Довго пили шампанське, говорили. І раптом вона здивувала його ще раз:
— А сьогодні я буду вкладати спати ще одне своє сонечко — тебе, мій милий. Он на ту постіль... заперечень нема?
Йому нічого не лишалося як ствердно кивнути головою.
А за кілька хвилин збуджена й говірлива Катрін, акуратно й старанно розгладжуючи пахуче свіжістю простирадло, — так старанно й акуратно, воістину любовно (Максимові такого раніше й не доводилося бачити) — готувала спільну постіль. Її жовтий симпатичний халатик, з-під якого знадливо вигля-дали красиві білі коліна, мовби сам літав по периметру дивана; підібрані під себе ноги витанцьовували якийсь радісний танок, зворушували погляд голі рожеві п'ятки, очі жінки іскрилися, посмішка зробила обличчя ще прекраснішим.
      ( прочитати весь твір - нажміть [ Викачати з сервера (293.0Kb) ] зверху сторінки)
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 621 | Завантажень: 173 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис