Понеділок, 18.06.2018, 22:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Ласкавий Орест 2012. Кінець світу
05.05.2012, 15:50

2012. Кінець світу

Багато передбачень кінця світу було на цей рік. Проте ніхто не міг повірити, що хоч одне з них здійсниться. Всі жили своїм розмірених життям. Андрій не був виключенням. Ходив на роботу, приходив з неї дивився телевізор, пив пиво, бо без пива телевізор вже давно став не цікавим та одноманітним.

Проте тут 14 серпня 2012 року, таки сталося. Над містом завис об’єкт овальної форми величезних, прямо таки грандіозних розмірів. Усі телефони і телеканали перестали працювати. По радіо ішов сигнал цивільної оборони. Ось, ось мала початися паніка і люди вже збиралися втікати з міста.

На об’єкті з’явилося зображення, двоє гуманоїдів віддалено схожих на людей, на чистій українській вони мові звернулися до народу. «Шановні жителі ми прилетіли з планети Нубіру». Справді тільки лінивий не чув цієї історії, навіть по «інфа-шоку» показували, але хто ж міг повірити, що це правда. Далека планета Нубіру, саме її жителі схрестили земну мавпу з її видом. Головною метою цього експерименту була добича золота. Хто ж дасть нубіріанцям золота, той отримає життя на їх планеті. Інопланетяни володіють технологією, яка дає можливість підтримувати в людині вічну молодість, а отже вічне життя. Хто ж принесе більше цього жовтого металу, той отримає кращі почесті. Буде мати кращу їжу, кращих слуг, зможе відвідати майже всю галактику і отримає такі задоволення про які навіть мріяти не міг. Дійсно мати вічне життя і сидіти на місці для того, щоб їсти овсянику, не надто цікаво.

Прохід коштував не надто дорого тринадцять грамів 575 проби. Інопланетяни стверджували, що це найбільш розповсюджена проба. Андрію хотілося заперечити 585, проте хто їх знає, цих золотарів. На збори давалося три дні. Інопланетяни будуть брати усіх крім циган та євреїв, пояснювали вони це тим, що в цих народів надто мутовані гени, і вони не можуть продовжувати їм життям, а отже це буде марнування і того дорогоцінного місця. Націоналісти раділи, і старий кордупель з 36 квартири все повторяв: «Є ж справедливість на світі. І за неї варто боротися». Інші люди раділи, що в них таки появився шанс полетіти, адже цигани та євреї мають золото і можуть його продати.

Уже на перший день з’явилися песимісти. Чи випадково інопланетяни не з’їдять там Вас. Проте коли на екрані з’явилися пані Ю та пан Я в оточені інопланетян, всі сумніви танули. Пані Ю виголосили промову, що мов, як чудово, що ми живемо в унікальний час, що більше не буде суперечок бо тут справжній рай. Після цих слів на песимістів дивилися, як на тих, хто просто немає золота, і не може його дістати. Говорили нам попи, що рай та вічне життя не купиш, а тут все таки навпаки.

Наступного дня базар окупували цигани та євреї. Стояла жахлива метушня люди пхалися сварилися, когось навіть убили. Усім було потрібно золото. Хтось намагався виміняти чи купити, а в когось була лише надія, відібрати чи вкрасти. Якби не міліція і декілька рот військових біди було б не уникнути. Андрієва теща теж цілий день простовбичила на базарі, за охорону в неї був тесть. Сильно вона жалілася що долари й гривні втратили свою цінність. Проте за дві тисячі зелений їй таки вдалося купити аж чотири грами «циганського золота». Уже назбирали на майже трьох. В сім їж було шестеро, Андрій з дружиною, двоє дітей та тесть з тещею. Завтра знову підуть, тещину дублянку намагатимуться зміняти.

Наступний день видався теж не надто вдалим. Теща звалила усе на стіл. Цілий день вона їла тестя за те що він колись згубив обручку, а він її, що вона не дозволила йому купити цепку, про яку так мріяв. Все дітям на квартиру збирали. Андрій зняв свою:
Подарунок від мами. Разом з хрестиком п'ятнадцять грам. Тепер вистачить на чотирьох.
Ми з татом, а ви летіть. .- почала плакати сльозами теща.
Ну хіба ми з тестем не справжні мужчини. Ні ми залишаємося.

На диво теща не сперечалася. Швидко зібрала дітей і з дочкою помандрували займати чергу на корабель.

Андрій довго дзвонив в двері до сусіда. Нарешті ті відчинилися. Він запропонував витягнути м’які крісла на дах їхнього будинку. Та влаштувати вечірку на честь кінця світу.

- І хто ж буде паті. – запитав сусід.

- Я, ти та тесть.

- А чікси будуть?

-Пиво і чіпси будуть.

- Нє чувачок, гьорли, тьолочкі.

Андрій показав пляшку дорогого коньяку, яку йому вдалося вкрасти в винмаркеті. Це був на диво переконливий аргумент. І крісла помандрували на дах. Тесть десь дістав шашличницю і вони взялися готувати м’ясо. Вечір, ще не настав, проте вже темніло. Це все за корабля. Стояв він уже на заході за містом. Андрій розповідав, як теща збиралася на корабель, і про свій вчинок.

- І не жалко тобі.

- Ти знаєш мені без неї і тут рай. Правда тесте. – тесть кивнув проте явно не поділяв цієї думки. Він швидко набирався, і щоб не марнувати дорогоцінного коньяку, Андрій підсунув йому пляшку горілки,та й давав запивати пивом.

Вечір здавався прекрасним. Андрій посміхався, неначе знав, таке що відомо лише йому. М’ясо було соковите і ніжне, кажуть коньяк це десерт. Вони намагалися вдавати з себе аристократів і тому пили у коньячних фужерах, котрі Андрій придбав там же у такий же спосіб.

- Єдине про, що я жалію, що дружина не залишилися тут зі мною, не бачить всього цього дива. Жінки які ви легковірні, і водночас, які прекрасні. Хіба вони не бачать, що ніякого корабля немає, що це фікція, обман, лохотранство.

- Чувачок, ти шо?

- Ну глянь на ці псевдо модулятори квазітроного потоку, а на прожектори двигуна, хіба з такими подолаєш світлову швидкість. – Сусід подумав чи випадково, Андрій не з’їхав з глузду, чи може таки він і сам інопланетянин. Зважаючи на поворот подій можна повірити у все. Декілька секунд вони дивилися один на одного не мовивши ні слова. Сусід чекав пояснень. – Це звичайний дережабель, цепелін. Спочатку я теж повірив. Хотів на корабель мріяв про вічне життя. Але швидко смикнув, що мені напевне прийдеться залишитися. Усі хто зрозуміли це намагалися добути як найбільше припасів. Їжі медикаментів. Я теж спочатку. Цим і завдячую цьому прекрасному коняку. Проте, потім у цій штовханині мені зацідили в око, я хотів дати здачі, переді мною постав справжній бугай. І тут до мене дійшло, що перевагу мають не ті у кого припаси, а ті у кого сила. Я вирішив роздобути зброю. Поки теща з тестем стовбичили на базарі, я прокрався в багатий район. На диво там патрулювали ППСники. Ну це мене вже дивувало. Знаючи наших міліціонерів. Вони швидше всім голови повідкручували, але на корабель таки потрапили. З іншого боку, може їхні діти в заручниках, чи вони євреї. Бо на циганів схожі не були. Всі мої сумніви розвіялися коли я побачив на ганку начальника міліції. Він дивився ДВД, а його діти грали у м’яча. Хто, хто а цей оборот свого ніколи не опустив би. На щастя і серед багатих людей ідіоти. – Андрій відкрив довжелезний кейс з відти було видно гвинтівку. – начальник банку дуже любить полювання, та так полює що від бідних тваринок тільки вуха і залишаються.

Тесть намагався помочитися з даху будинку. Його хитало, він не міг розтиснути ширінки, але від затії не відмовлявся, неначе це була мрія всього його життя. Андрій з великими труднощами переконав його впертися об антену і зробити мокре діло там.

- Тай подумай чому це долари нехай і втратили свою цінність, але не зовсім. Кому вони потрібні без нас, без наших рук. Найбільша цінність є людська праця.

-Ти думаєш євреї і цигани це все зробили?

- О вибач ні не вони. У нас є більший лохотронщик - держава. В 17-тому в одних забрала іншим дала, в 30 забрала землю тим кому дала. Люди думали що і тут будуть хитріші клали гроші на книжку. Потім були 90-ті, потім прихватизація. Тільки держава здатна на таке надування. Та й скільки гелію потрібно було для цього велетня, і над кожним містом такий.

- І що ж ніхто не догадався.

- Ну деякі, як я догадалися. Але зрозумій, плисти проти течії насправді самогубство. Думаєш я жінку не просив залишитися? Розумна людина навпаки намагається цю течію використати, обминути небезпечні перешкоди, а сильна ще й сама її створює.

- Ти такий розумний.

- Це напевно пиво робить мене таким? – пожартував Андрій. – А хто тут розумний. Інтелігенція сотнями попала під білий та червоний терор, потім репресії 37 –тього, війна, знов репресії. Проте справді розумних, чесних, працьовитих людей найбільше забрала міграція. Риба гниє не з голови, риба гниє з ікри. В ікрі ДНК уже запрограмоване гниття. Коли розумній дитині з села немає жодного шансу поступити на державне, бо усе і так зайняли пільговики трійочники. Ну яка з них еліта. – Андрій згадував свого двоюрідного брата – шлях тільки в Чехію, будувати мости. – А він так мріяв їх креслити. – тай та Чехія тільки для обраних.

-Тоді навіщо ти цепку тещі віддав?

- А то біжутерія. Я вже на перід знав, якщо добровільно не віддам, то потребують. Нароблять плачу і крику, тесть намагатиметься її зірвати. То я вже як коньяк тибзив, то і схожий на мій хлам підібрав. – він вийняв з кишені прикрасу. – жаль з два роки прийдеться не носити.

-А заощадження?

- Які в мене заощадження. Щоб їх мати в цій державі потрібно багато заробляти, а бо нічого не їсти, та ще й нічого не купувати, тільки за комун послуги платити. А на таке здібні тільки пенсіонери і мій тесть. – той уже перебував у стані коли не міг ні ходити, ні говорити. Його мрія про всесвітній туалет уже вивітрилися, і він почав ходити під себе.

- А ти що там у банкіра нічого не вкрав?

- Що красти. Гроші в сейфі, золото той ідіот забрав з собою, шубу з норки, літом я б виглядав по-дурному, але дружині напевне буде приємно. Мобільні які не працюють. Ну взяв ноутбук, планшетку. Хотів взяти декілька картин, але чи ціні вони не знав, чи якийсь двоюрідний брат йому намазюкав. В основному зброю. Ця крихітка – Андрій гладив футляр, який лежав біля його крісла – наша квартира напевне дешевше коштує.

Сонце уже ховалося за цепелін. Андрію це не подобалося. Він хотів побачити червоний захід. З кейсом у якому лежали рушниця помандрував до голуб’ятні. Почулися постріли. Цепелін почав здуватися. Ах цей проклятий гелій, як би був водень напевно все зірвалося. Яка б чудова і не забутня була картина.

- Завтра напевне буде бунт.

- Бунт, як бунт. Покричать потанцюють, поспівають, знайдуть виних: евреї і цигани. А потім моя теща побіжить на роботу. Їй знову потрібно заробляти, бо потрібно щось їсти, а ще збирати на квартиру. Вона ж стільки втратила. Люди вівці.

- Так чому ж ти не зробив цього раніше? Чому вистрілив тільки зараз?

- Бо баран. Боязливий баран. Он там на вишці напевне снайпер сидить, чи он там. Він зняв би мене перш ніж я підготував би позицію.

- А тепер?

- Тепер можна. Вистава скінчилася.
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 662 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис