Понеділок, 18.06.2018, 22:07
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

J-n я-к
[ Викачати з сервера (25.2 Kb) ] 18.03.2017, 14:41

Жив був, але це не так. Може його і не було.Може і вигадка, а може і правда.Ми на справді не дізнаємося. Бо чарівні історії трапляються зненацька і зникають у тому ж напрямку. Так що приготуйся читачу до зимової казки.

Частина 1.

Ліс. Ранкові промінці сонця заграли різноманітними вогниками, на білосніжній пухнастій ковдрі. Заспаний кіт, виліз зі свого теплого, будиночку, зробленого зі старого поваляного дубу, позіхнув, почухав своє чорне вухо і почав озиратися навколо …Спочатку побачив, що пролетіла пташка з гілкою у дзьобі, потім пробігла якась пухнаста звірушка з кошиком горіхів, шишокта сушених грибів. Вусатого зацікавило,що це за ранкова така метушня у лісі.

Тай подумав « Чого вони так всі розганялися? Невже він не в курсі про щось , що відбувається у лісі?» А вже ш тепла ковдра не відпускала, да й сам не сильно хотів показувати свого рожевого носа на зимовий морозець, коли такі приємні та солодкі сни поряд, але цікавість перемогла, і він побіг до галявини, куди неслися усі звірі та пташки. Прошмигнув через ялинкові пухнасті гілки, укриті товстою білою шубою та побачив величезну пухнасту зелену красуню. Задивився, роззявив рота тай спостерігав як багато звірів на в коло неї, щось ретельно робили . Але тут як бабахне об мурликину спину. Він раптово отямився і побачив зайця, який сам не зрозумів що сталося, але хутко почав збирати розірвані калинові буси . Кіт підскочте до нього та як за вуха схопить, а потім як рикне на нього.

- Ти чого летиш, що не бачиш лапавухий, що то я ??!

Заєць трохи зніяковів. Лапою затарабанив. Почав вибачатися.

- Ой пробач вусатику, поспішав не помітив, що ти тут стоїш. Незабаром Новий рік зайде у ліс, а в нас ще багато приготування до святкової ночі….

Мурлика вуха зайця відпустив. Поставив його на місце. І почав буцім то допомагати буси збирати , та розпитувати, чи всім треба ялинку прикрашати, чи можна просто вже на свято прийти та коштувати різні ласощі, що всі позносять.

А заєць йому відповідає :

- Ну так. Усі хто бажає. Дід Мороз приїде на санях з великим червоним мішком подарунків, буде дарувати …

З посмішкою на мордочці розповідав заєць.

- Подарунки кажеш? Я люблю подарунки!.

Посміхнувся кіт, тай почухав своє біле пузо.

І подумав про себе : « подарунки це цікаво. І яку ж мені прикрасу на ялинку знайти? да таку ж! щоб Дід Мороз і подарунок дав та щей похвалив перед усіма звірами, що моя прикраса найяскравіша, найчарівніша на весь ліс! Нє! Най, най красивіша!…І мене ще більше усі будуть любити і поважати ніж зараз» І з такою зухвальною думкою про себе він побіг по снігові на пошуки ялинкової прикраси.

 

Частина 2.

 

По дорозі надибав лисичину нору тай почав в неї заглядати.

Лисиця як вискоче. Тай раптово до нього:

- ЩО тобі вусатий?Що треба?

- Та ось ялинкову прикрасу шукаю найкращу.

- Ні, не має в мене, я всі свої з шишок віднесла і білкам віддала, вже чіпляють…

- Чому не має? Хвіст у тебе є гарний, можна було б і їм ялинку прикрасити.

Поглузував з лисиці кіт.

Лисиця скривилася. Фиркнула щось собі під ніс, тай скоро шмигнула у свою нірку, аж сніг посипався над її хатинкою. А кіт як загигоче. Впав на спину та почав валятися по снігу. Так смішно йому стало, що з лисиці пожартував. Потім встав на свої лапи обтрусився, тай далі побіг з задоволеним виразом на пухнастій морді.

« Ні. Це все не то» поміркував кіт про себе « ..треба братися за діло серйозно. Мені потрібна гарна прикраса, яскрава при яскрава, і я її вчеплю сам на саму височінь ялинки, щоб всі бачили, що це зробив сам кіт Мурлика! Точно мені потрібна зірка, а зірки на небі і як туди дістатися?….»

І тут він згадав, що за замерзлим озером є хатинка лісової відмачки.

І він на всіх порах побіг в сторону «крижаного дзеркала мольфарки». Це так звірі на озеро казали. Не дуже любили близько підходити, бо завжди там на тому озері різні дива траплялися….

Підійшов ближче і побачив дерев’яну, стару хатинку , і що з димохідної труби валить фіолетовий дим. Подумав кіт : « О, знову варить, якесь своє зілля, що всі звірі будуть в шоці, а ялинки та всі дерева навкруги пофарбовані у фіолетовий колір, а ще гірше у кольоровий, як це на днях сталося з нашим братиком-видмеликом, лікуватися до неї прийшов. Вилікувався, але ж покольорів трішки. Знаю я цю чарівницю, від неї що хоч можна очікувати, не дуже в неї з чарівництвом. Молода ще 106 років , не зовсім навчилася як слід свої чари використовувати…»

Тихенько на в присядки підліз до віконця тай заглядає, а там, все кипить, бурлить, сушиться, літає. Сидить сова на гільці з великими очима майже у шоковому стані. По її виразу видно, що вона не сильно розуміє, що навкруги неї відбувається. І чому носиться, як піджарена у великій чорній шапці це незрозуміле створіння, яке дісталося Сові у спадок від бабусі-чарівниці. В руках скляні колби , наливає щось з них у казани, які стоять серед хати на вогнищі, воно булькає, зривається зеленими, синіми, червоними, жовтими, бузковими, фіолетовими вогниками.

Кіт спостерігав, спостерігав, тай наважився зайти через двері.

Частина 3.

Назад не можна відступати вже вечоріє. Перші зірки на небі зявляються , він розумів, що треба поспішати, а в нього ще нема його омріяної прикраси.

Відкриває кіт двері і йому на зустріч вилетіло, щось мале, чорне та бридке він спочатку зніяковів прикрив морду лапами, бо подумав, що щось неймовірне дике летить у його бік потім зрозумів, що ніякої загрози не має, а то був простий кажан, цієї дивакуватої чаклунки.

- Ой, це ти кіт-задавака?…пролунало біля великого казана, від чорної шапки, бо обличчя майже не було видно від фіолетового пару, якій здіймався аж до стелі і виходив через димар

- Чого тобі?

- Да ось справа є. - пробуркотав кіт.

- Яка справа?…

- Новорічна справа. Потрібна найгарніша прикраса на ялинку і вже обмаль часу.

- А що ти від мене хочеш? Спитала чаклунка, не відриваючись від свого казанка і щось ретельно помішувала.

- Треба злітати на твоєму апараті та пару зірок позичити на небі.

- Ого, а що мені за це буде?

- Що буде? Задумався кіт. І зрозумів, що потрібно буде чимось жертвувати.

- Що буде? Поділюся подарунком, який Дід Мороз мені дасть за прикрасу. А самому видно, що так не хотілося ні подарунком ділитися на омріяною славою перед усіма звірами…

- Ні не треба мені твої подарунки. Не хочу сьогодні літати в мене багато справ, ось бачиш я нове зілля створюю.

Кіт оторопів, бачить що діло труба..

- Ти що? ти не розумієш?…сьогодні свято, тебе чекають теж на ялинці, а ти допоможеш мені, а я потім допоможу тобі с твоїм зіллям, хоча я в ньому нічного не тямлю

Став викручуватися та прибріхувати кіт.

- Кажеш чекають?…кажеш допоможеш?…добре ти мішай, а я злітаю…

А кіт такий

- Ні, ні ти можеш мені дати свого «літательного агригата», а я сам бігом зганяю і тобі в цілому вигляді назад привезу і ми разом побіжимо до ялинки….

- А ти не зламаєш? Дивись, бо зроблю з тебе павука, якщо щось трапиться з моєї метли!.

Гаразд домовилися тільки бігом! Крикнула чаклуна . Потім вигукнула вивчене заклинання і на 1234 пьять мітла уже кружляла у воздусі….

- Відвези його і поверни назад….

Кіт вскоче на мітлу, а вона його як закружляє і до неба аж до зірок. Він не встигав хапати їх як вона вже його до іншої зірки несе. Якось з горем попалам він схопив пару зірок….і тут раптово мітла вже летить в низ у димар…

Кіт верещить , бо бачить що ще трохи і він зі своїми зірками буде плавати у фіолетовій суміші і булькати і не встигає зіскочити ,схопити зірочки, як вони падають у цей казан…

Очі великі, що у чаклунки, що у кота….

І тут такий БА-БА-БА-Х .. казан вибухнув…. і вся кімната засяяла сріблястим світлом. Зірки перетворилися на кришталеві сніжинки, і на сріблястий пил…

- Оце допоміііг…

Встаючи з під пилу відьмачка, обтирає своє обличчя від цього пилу, та буркоче …

- оце наробив!….оце допоміг…!

Кіт у розпачі намагається прийти до тями …дивиться на часи, які валялися поряд…і розуміє, що часу геть не залишилося….

- Де в тебе мішки??…кидай сюди ! сип цей пил! І погнали! Заводь апарат!

- Ти що здурів нікуди я вже с тобою не поїду, досить, диви що ти наробив дика котяра!

- Не ма часу!…приберу…поїхали, а то ні подарунків ні тебе не дочекаються, а ти зара на снігуроньку схожа…вся блищиш…а я чув що справжньої не буде захворіла…Дід мороз сам на оленях з червоним мішком їде…вже викручувався як міг.

- Справді? Посміхнулася мольфарка.

- Мене чекають?…я снігуронька?…

Але дзеркала не було і вона не бачила, що вона не то що блищить, як вогник ,а уся срібна навіть вії, брови, волосся …кумедна така…великі очі і вся срібна…

- Ага чекають! А сам про себе « мене, мене чекають і мої сніжинки вже скоро блищатимуть на ялинці!….»

Чаклунка крикнула мітлі, та в повітрі здійнялася..

- Стрибай! Бігом!

Кіт вхопився за відьмачку, тай погнали вони на мітлі у сторону ялинки, на всіх порах.

 

Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 221 | Завантажень: 15 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис