Понеділок, 21.05.2018, 00:19
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Гор Горняк. Пригоди дурника. (початок)
31.10.2014, 12:43

Гор Горняк. Пригоди дурника. (початок)

 “ Ви станете по... скільки вас? Сорок два? Знайди мені ще шістьох... сімох!... ще двоє  на “мавзолей”.... значить — ще дев’ятьох! І швидко!”

     Великий чорний мураха-воїн знехотя заворушив вусами, але все ж побрів. Спробував би страйкувати!  За кілька хвилин всі були в зборі.

     “Так, сюди слухайте — промурчав Сюнцьо — ви станете по чотири на чотири, така от коробочка вийде... отак трьома коробочками одна за одною пройдете перед трибуною! Та не так! Що за безтолкові!   Сюнцьо підсунув ногою сірникову коробку.  “Це — трибуна”, пояснив.  Пошукав очима і знайшов жука-солдатика, червоно-чорного красеня. Не так просто було його впіймати — жвавий! Поставив був на “трибуну”, але той ніяк не хотів приймати парад.

   “Ану, зроби з ним щось!” — наказав Великому. Великий мураха направив на жука дупу і бризнув чимось. Солдатик засіпався і, причмелений, застиг.

“Ще двох рудих давай сюди!  (це — Великому)   По краях ставайте, біля цього дохлого. Зараз я буду грати марша, а ви отакечки пройдете... трєніруємося! А я вам за то... оцю гусінь жирну! “ (якраз перед Сюнцьовим носом на павутинці спускалася з дерева зелена гладка і блискуча, ніби ґумова, гусінь).

 “А чого б це?! - заволала несподівана “жертва” і намагалася було піднятися на власній павутинці вгору — я що тобі зробила?!”

     “Дійсно, нічого... нечесно, якось... вона собі звисає, а я...  добре, я вам за парад дам...” (Сюнцьо пошкав очима і знайшов хлопчиська, нечесаного і в такій вим’ятій синій шкільній формі, ніби й спав убраний. Школяр їв морозиво на паличці. Морозиво розтало і капало, руки у малого були геть в липкому молоці і він незграбно ними струшував. Ясно було, що хустки у нього катма. Морозиво його вже дратувало, ось-ось впаде з палички... “Кинь його!” - наказав подумки. Хлопчисько роззирнувся в пошуках смітника... і  кинув просто на асфальт.)...

         "Дам вам морозива  --  звернувся до мурах — багато, на всіх вистачить!" Сюнцьо і сам би поласував пломбіром, та не мав ні копійки. І тут він побачив Тамару. Вона якраз заходила до гастронома, перед яким Сюнцьо і тренував комах, сидячи на поламаній лавці. Сюнцьо одразу забув про мурашок і вони тупцялися на місці, не наважуючись без дозволу залишити “плац”.

— Т-х-аа-ля! - видушив Сюнцьо. Це мало означати “Тамара!” При чому “т” у нього виходило, як англійський звук, що позначається на письмі, як “ті-ейч”. Тамара мучила своїх бідних учнів цим ненависним не то “с” не то “т”. А Сюнцьо — запросто! Він просто не  вмів інакше...   дефекта мав такого...  І він, ясна річ, того не знав... не знав про звук... він взагалі не знав, що існують ще якісь інші мови.

   Тамара була в білій короткій курточці, чорних панчохах і короткій спідниці, з "молнією" ззаду.  Хто б сказав, що вона вчителька?  ЇЇ донька, першокласниця Катруся, в жовтенькій яскравій курточці і з великими білими бантами на кісках-ріжках, залишилася чекати знадвору.  Сюнцьо знав за чим пішла Тамара — за тютютном, тому й наказала малій чекати.  “Так! -- промимрив він про себе — морозиво мені... будьласка!”

   Тамара визирнула в велике вітринне вікно, явно шукаючи його очима: “Хочеш щось?” привітно помахала бідному інваліду.  Він прочитав слова по губах, яскравочервоних і блискучих. Кивнув, а подумки: “Пломбір в шоколаді!”

   Тамара без тіні сумніву, ніби з власного бажання,  пішла до кондитерського відділу. Сюнцьо погано бачив, бо вітринне скло відбивало вересневе сумне , але ще тепле, сонце, але точно знав, що саме зараз вона купує “замовлені” ним льоди.

Зараз вона вийде, підійде, скаже: “Добрий день, Олексію!”, фальшиво-солодко усміхнеться, дасть йому цього “відступного” і погладить по голові.  А він, відповідно ситуації, придуркувато посміхнеться, скаже: “Да-а-а” - що означатиме “дякую” і дозволить себе погладити... гра така.

 

  Вже ласуючи Пломбіром, проводив їх поглядом: жінку  з точеною фігуркою і симпатичне дівчатко в яскравій жовтенькій курточці... гарні обидві, кожна по-своєму, звичайно... Вже перед шкільною брамою  Тамара нахилилася до доньки, даючи, видно, ще якісь настанови, ззаду прикриваючи сумочкою свою надто вже коротку спідичку з розрізом. Катруся уважно слухала і з готовністю кивала голівкою. Слухняна   дитина!  Побі-і-ігла собі підстрибцем! А Тамара пішла кудись повз школу. Коли вже була відійшла далеченько, Сюнцьо “нагадав” їй: “СОН!”

    Тамара зупинилася тут же, як у землю врита. Згадала!  Потупцювалася непевно на місці. Озирнулася  по-злодійськи, ніби робила щось неприйнятне... з кимось привіталася і поцокотіла,  надалі все більш впевнено.

 

    "Сон! Божевілля якесь! Ніби спочатку вона пливла на човні, сама на веслах.  На тому ж  човні, на носі, розклався чорний кудлатий пес (десь вона бачила такого...); спочатку він собі сидів спокійно, тоді занервував,  заскавчав. Підповз до Тамари на животі під банкою і почав лащитися. Лизав її в ноги... все вище, вище...Вона погладила пса по голові і той став... потроху на неї вилазити.  Його тіло ставало все більш людським, але все таким же  волохатим.   “Дай!” - гавкнув-скомандував пес голосом Адіка. Тамара від такого нахабства просто втратила дар мови! Хотіла зіштовхнути пса у воду, але руки стали ватяні, не мали сили.... а він — уже увійшов у неї! Солодка млосна хвиля прокотилася її тілом...  ще одна, ще... тепер це вже був він, Адік, але, ніби і не зовсім — голова була його, а тіло — собаче! Хоч  їй тепер вже було все одно... і тут з берега хтось свиснув.  Голосно, по-хуліганськи. Це був Рижук, дев'ятикласник з її школи.  Нахабне створіння з напівпримруженими очима чикагського  бандита. Тамара завжди ніяковіла під цим поглядом, коли його зустрічала в школі: він просто роздягав її очима! А там, уві сні, він   голосно зареготав і показав безсоромним жестом, що він про це все думає! Тут вона побачила Григора Калениковича, фізрука. Він обіймав Марію за талію, а та не дуже й пручалася.  А ще  там же, поруч, з’явилася гола Лариска, Адріанова падчерка. Ларка підійшла до Рижука. Рижук поліз їй рукою між ноги і вона дурнувато захихотіла. Григір взяв її рукою за груди...мала звела на нього посоловілі очі і висунула язика..."

      "Тьху ти! Мерзота... сором!..   дивно... згадала про оргазм... насниться ж! “Наплювати і забути” -- подумала. Але начепила темні окуляри... бо, здавалося, по її в очах це все можна відчитати.    Все ж класний був “Адріан-пес!”.  І про себе посміхнулася.

    А могли б з Адріаном і досі жити разом. Він її  ще і тепер любить, це помічає навіть його простодушна Марія...  А Тамара?  Тамара перегоріла давно...   А спочатку чим тільки не пробувала витравити цю заразу з душі! І романи сумнівні заводила і вся з головою занурювалася  в роботу: школа, приватні уроки, переклади...    Допомагало мало. Ще й так хтось (з неба? З пекла?) підладнав, що і мешкали поруч і в одній школі працювали... На людях завжди ввічливо холодні... а коли доводилося залишатися без свідків, суто по роботі, то обидвоє ніби соромилися чогось, червоніли, мов підлітки...

    Раз тільки було за стільки років. То був День Учителя.  Вирішили відмітити просто в школі. По-простому , у складчину понанесли всього, хто що мав, зібралися в кабінеті хімії, там хоч посуду було багато. Хоч і хімічного. Дуже швидко якось всі поп’яніли, уже курили у вікно,  тут же, не соромлячись.  Колектив був “спєтий” і “спітий”, такі вечірки вони собі влаштовували частенько  (куди дивиться райвідділ народної освіти?!). Адріанова жінка Марія  Петрівна  мала  ще якісь справи, то  ж пила небагато і скоро ушилася.  Невдовзі  “вулик” гудів на всю, хтось з молодших учителів пив зі старшими на брудершафт... пробували заспівати, але Адріан Всеволодович владним жестом зупинив: школа все ж!   Досиділи до пізньої години, вже й охоронець заглянув: чи не час їм? І йому налили, ще й штрафнюгу! І насправді  вже був час розходитися.  Адріанові і Тамарі було по дорозі. Вони обидвоє не поспішали. Була тепла  вереснева ніч, майже ранок, зоряне небо, повний місяць... Романтична прогулянка... як багато років тому. Говорили упівголоса про те, про се... сміялися по-тихому, пригадували із студентьських часів: “а пам”ятаєш?...”; “а тоді, що то було?...” “а ще той випадок!..” Старанно оминали спогади із спільного життя. Присіли в чужому дворі на лавку під крислатою акацією. Тамара змерзла і він прикрив їй плечі своєю курткою... курили на двох одну, хоч взагалі-то  курцями не були...  якось само собою сталося... почали цілуватися... руки... його сильні руки...його запах...

Він розклав її там же, на лавці...

 Тамара струснула головою,  відкидаючи спогад. "Все! Було й загуло! Never again!" Зараз треба заплатити за комунальні послуги і — якраз на другий урок. Present Continuous Tense. В шостому “Б”.

Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 505 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис