Неділя, 27.05.2018, 05:56
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

проза

Головна » Файли » Мої файли

Богдан Фекете. Додому
03.02.2015, 08:08

                                                  Додому

Світло фар вирізає шматочки реальності в темряві ночі. Ледь чутно гуде мотор. Легенько мрячить осінній дощ. Щось рокове тихо звучить в салоні. Для одної людини, для водія. Він їде додому. І думка про те, що сьогодні буде дома, робить цю ніч, для нього, затишною і комфортною. Не бачив рідних декілька днів.
Нічого серйозного - відрядження. Для корпоративної пропаганди зібрали службовців з всієї країни. Ніхто й не проти, кожен вечір дружня пиятика однодумців, з однаковими радостями і проблемами. Хіба таке може наскучити? Від спогадів про вчорашнє він посміхнувся. Випивка випивкою, а от колега з центральної філії, струнка блондинка, по здогадкам - трохи старша за нього, самовпевнена, зі смаком одягнута, з нудьгою в трошки припухлих очах. От вона здивувала. Не те щоб він мав щось проти жіночої уваги. Просто, настільки брати ініціативу в свої руки - такого від жінок очікуєш рідко. А в неї це вийшло природно. Маленький флірт з його боку - і вже все навколишнє оточення відступило на задній план. В фокусі тільки її усмішка й очі. Сиплють один одному компліментами, експериментують з коктейлями за стійкою бару, танцюють.
Вони залишили ту вечірку одними з перших і вдвох. Питання “де?” не стояло - бо до нього, в готелі, так нікого й не поселили. Ночі було замало. Світало, а вони ще не нарадувалися одне одному, не подарували всю ніжність, не до кінця поділили тепло своїх тіл. Все колись закінчується - розійшлися так як і зійшлися, без обіцянок на майбутнє. В нього сім’я, діти. А вона? Вона так і залишилася загадкою. Від цього, й від того, що між ними відстань майже в день їзди, робило цю зустріч, пригоду, особливою, авантюрною, такою що запам’ятається на все життя.
Авто часто затрясло. Водій миттєво зреагував, крутнув кермо вліво, в бік білосніжної розмітки що втікала під машину в світлі фар.
“Замріявся і не помітив як зачепив узбіччя. Добре що нікого там не було. Та й не могло бути - погода ніяка. Вже майже злива. Досить. Треба викидати її з голови. В мене ж дружина, доньці скоро в школу, і син підростає. Це незламне, таке не зраджують. Просто слабість - про неї ніхто не взнає, і все минеться.”
“Дідько, я знову прогнозую собі неприємності, хвилююся без причини. Я кохаю свою жінку і діток і це ніколи не зміниться” - вселив собі трохи впевненості і притис педаль газу. “Швидше б вже додому”.
На задньому сидінні лежать подарунки. “Як не як, татко був в столиці. З пустими руками не приїдеш. Діткам подарунки знайшов швидко, бо любив радувати їх, і робив це часто. А от дружині? Тут доводилося шукати компроміс. Сім раз подумати - раз подарувати. Характер твердий як скала, спробуй догоди, але його, це, не пригнічувало, в труднощах взаємин гартувався їхній шлюб. Це як рулетка, можна тільки вгадати або прогадати з подарунком. Догодити або розсердити. Червоне чи чорне. Чому не зіграти? А якщо зеро? Якщо зелений нуль? Оце він і був, минулої ночі? Провести час з чужою жінкою, такою бажаною і такою далекою. Це нуль на сімейній рулетці? Той що рідко випадає, й шанси мізерні, але зразу джекпот!”
Посміхнувся своїм алегоріям. Дорога вже відчутно стомлювала. Треба зробити зупинку. Відрядження дається взнаки. “Де тільки сили в тих колег - стільки пити. Ще й на сьогодні залишилися - попереду ж вихідні. А я ні. Я втікав додому до своїх, до рідних. Та й сенсу не було - вона поїхала ще до обіду.”
Попереду фірмовими барвами виринула з ночі заправка. З’їхав в бік, до неї. Пістолет в бак. Кредитку в віконце. Десь з підсобки виходить заспаний оператор, і береться чергувати біля твого авто. Несподівано людно в кафе. Кілька далекобійників, одна парочка, і одна компанія людей, середнього віку, явно чужих одне одному, тому що кожен очима й думками в своєму гаджеті, навіть не дивляться на свої паперові стакани, коли п’ють. Приїхали разом, п’ятеро, та спрагу до спілкування й інформації втамовують там де є вай-фай. В приміщенні тиша, чутно як шурхотить дощ на дворі. Він вирішив не порушувати цієї тиші, мовчки показав пляшку соку й пакет горішків касиру, розплатився, й втік до свого авто. “Бо треба поспішати, бо сьогодні я вже буду дома, можливо дітки ще не сплять, і кинуться на шию ще взутому, мокрому від дощу, але щасливому таткові. Ще пару годин.”
Дорога петляє. Вліво - вправо, вгору - вниз. Вже майже ніде нема розмітки й стало вужче. Гори. Дощу нема, та асфальт мокрий, виблискує чорнотою. Від світла зустрічних машин мружишся й тиснешся до смугастих стовпчиків з катафотами, на узбіччі. Вони твій орієнтир цієї ночі. Довжелезний підйом, на вершині вітряно, байдуже - в машині затишно й тепло, накриває дрімота. Стоп, не спати. Музику голосніше, клімат на холод. Ще є добрий шматок дороги. Долина зустріла туманом. За декілька кілометрів він став як молоко. Швидкість сімдесят, світло на “ближнє” та й те відбивається від білих, рухливих клубків. Догнав чуже авто, вчепився очима в червоні світлячки його габаритів. Тепер новий орієнтир. “Зараз туман розвіється і там вже близенько до дому.” Та дорога ніяк не випрямляється, туман не зникає.
В якусь мить здалося що він рухається до смішного повільно, і авто попереду вже нервувало. “Скільки ми так їдемо? Кілометрів з двадцять? І ні одної зустрічної. Більше не чекаю.” Одну швидкість нижче, газу, швиденько минув попутника, і почав від нього від’їжджати. “Цей туман не такий вже й страшний. До всього можна звикнути. Вже майже дев’яносто, розсіється то притисну ще.”
Різкий поворот став несподіванкою. Ні знаків ні розмітки, і стовпчики десь поділися. Ковзко, зреагувати майже не вдалося, авто влетіло в лісосмугу і за одну мить зупинилося, обійнявши стовбур старого дерева. Водій вилетів через скло і повис на вигнутому капоті.
Тиша. На опалому листі затремтів мобільний. Його екран освітив уламки авто. Телефонувала дружина. Хотіла довідатися чи близько, чи розігріти вечерю? Та чоловік вже дивився скляними очима. Не відповідає. Не поспішає.
Категорія: Мої файли | Додав: GOR
Переглядів: 460 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
шо за хуйня

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис