Понеділок, 18.06.2018, 22:14
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Категорії розділу
Форма входу

Політика

 


Напередодні виборів «піаром протухає» все. Політики вивчають «що хоче почути
виборець», а потім це говорять

Катерина Пешко

Якщо чесно, ну аж ніяк не сподівалася побачити Юлію Тимошенко в доброму здоров’ї так швидко. Звісно, вона жінка сильна – і не тільки морально. Одразу після свого визволення, знаходячись в інвалідному візку, поїхала на Майдан і зголосилася в кандидати на президентські вибори. Але процес її лікування в Німеччині теоретично міг би бути трохи довшим. Хоча, розумію, старт виборчої кампанії і без того надто пізній, і в такий момент знаходитись далеко від України і потенційних виборців (яких у Юлії Володимирівни надто поменшало) не зовсім прагматично. Тож багатогодинному ефірі «Шустер LIVE» 21 березня вона не тільки з’явилася, а й відсиділа до кінця. Здивувалася я, передусім як жінка, не тільки заміні її символу – коси – на просту гульку (у Наталі Королевської теж колись, до речі, був стиль а ля «Родіна мать»), а й тому, що Тимошенко виглядала, м’яко кажучи, надто гарно. Надто гарно для людини, якій, за словами тих же німецьких лікарів, ще начебто лікуватися і лікуватися. Але по суті. Від виступу Тимошенко в глибині душі хотілося очікувати чогось «такого!!!». Чогось такого, що б в долі секунди витягнуло Юлію Володимирівну з минулого, зламало би про неї усі стереотипи та довело, що хоч вона (на противагу нинішньому керівництву) знає, що робити. І з Кримом, і з Путіним, і з сепаратистами, і із своїми ж колегами, які замість конкретних дій не нехтують займатись дерибаном посад. Анатолій Гриценко, звертаючись до Тимошенко, написав: «Від вашої позиції значною мірою залежить доля країни». Певно, з цим можна було б погодитись. Та Юлія Володимирівна не сказала ані нічого конкретного, ані нічого нового. І навіть нічого цікавого. Основні її меседжі: олігархат треба ліквідувати і демонтувати, Раду міняти на нову, дерибан посад – це не добре, але добре, що хоч хтось взяв на себе відповідальність, Крим наш, з Путіним домовлятися не можливо тощо. Маючи в своїх руках владу не один рік, Юлія Володимирівна чомусь тільки в цей вечір згадала і про місцеве самоврядування, і про те, що не діють суди, і про те, що не працюють закони, і про те, що за кожною партією і кожним кандидатом стоять олігархи, і про те, що то вони заважають розвитку країни… Жодних конкретних прізвищ, жодних конкретних кроків. Проте – багацько обіцянок. Від «ми Крим не віддамо» до «я буду боротися проти олігархів». Потерпали від її слів « і наші, і ваші» - першим, звісно, діставалося менше. Єдине, що стало чітко зрозуміло після цього ефіру, Тимошенко почала виборчу кампанію. І допомагає їй в цьому Путін. Буквально. Так, саме російський президент в умовах дефіциту прогресивних ідей стане тієї чарівною паличкою для Тимошенко. Путін згуртував українців. І Тимошенко сьогодні намагається опанувати ці настрої. Антипутінська риторика в її виступі переважала. Цим Тимошенко вбиває відразу два зайці. Перший – критикуючи Путіна вона автоматично заперечує чутки про те, що саме він лобіює її на цих виборах. Другий – українці після втрати Криму дійсно реагують на таку риторику. Ось лише деякі висловловлювання, які дозволила собі Тимошенко: - Війна почалася, коли Україна звільнилась від російського тиску. - Путін зрозумів, що впливати на Україну політично вже не може, і вирішив брати військово. - Путін немає локальних планів, він вирішив пере форматувати світ, перетрусити світовий порядок. - Сьогодні Крим для Путіна – по суті, початок кінця. Для Путіна Крим – граната без чеки. - Український хлопчик, який отримав від Путіна годинник за краще питання, повернув його назад. Питання було: яка у нього мрія?. І Путін сказав, що він мріє про мир і гармонію у всьому світі. Хлопчик сказав, що Путін йому збрехав. - Путін – диктатор з фашистськими замашками. Світ зупиняв вже подібні речі. - Путін – це як один сектор в стабільній системі, який просто втратив розум. - Позиція світу відносно Росії – виключно в економічному та фінансовому секторі. Але це не така слабка позиція. День за днем, крок за кроком Росію будуть стискати в коло, яке вже розімкнутися немає жодного шансу. Світ не зупиниться. - Наше завдання сьогодні зробити все, щоб російський агресор не зробив жодного кроку на континентальну Україну. - Ми мусимо бути готовими до того, що Путін переступить межу. - Путін для України – ворог номер один. - За Крим треба воювати. І воювати стратегічно, правильно і ефективно. І ми це будемо робити. - Путін останні 20 із зайвим років щодня скрупульозно вибудовував свою політику в Україні. Мовне питання, недопущення НАТО та євроінтеграції. Він вибудовував свої рейтинги. І за останні декілька тижнів раз і назавжди втратив Україну. - До 2020 року можемо забути про існування російського газу. - Армія у нас не така, яка прописана в указах. Вона практично не існувала. Її зачистили. - Існують дві Росії. Існує Росія Путіна. Існує Росія Андрія Макаревича, Лії Ахєджакової, Ельдара Рязанова. Путіна і його частку Росії треба відправляти в небуття. - Сотні тисяч росіян вийшли в Росії, підтримуючи Україну проти війни Путіна, в перших рядах йшов Макаревич, загорнутий в жовто-блакитний прапор. І він в ту хвилину був більшим президентом Росії, ніж Путін. - Путін за кілька тижнів зробив більше, ніж вся система агітації НАТО за десятки років. - Коли йде військова навала, коли лідер іншої держави намагається силою захопити іншу країну, то будь-які переговори цієї країни з агресором можуть бути лише в разі її капітуляції. - Переговорні позиції з Путіним можуть бути виключно з позиції сили. - Через місяць Путін буде просити демократичний світ сісти за стіл переговорів. Але не факт, що світ сяде. - Україну намертво зшив Володимир Путін. Залишається лише одне питання. Чи дійсно програма «Антипутін» є тим, що змінить всю Україну, а не лише місце роботи Тимошенко?

   Страховая медицина В последнее время в Ураине все больше говорят о страховой медицине, как о панацее от ее нынешнего плохого состояния. Слушал наших политиков в одном из шоу и просто умилялся – вот введем эту самую страховую медицину и все сразу станет тип – топ , и доступным, и качественным и т.д. и т.п. и почти стопроцентная поддержка зрителей. Что это – тупость или наивность - не знаю. Люди, подумайте о следующем: Страховые компании создаются не с благотворительной целью, а для того чтобы получать прибыль. Они всегда будут стараться получить больше средств чем отдавать, и это естественно, иначе как же они будут существовать, тем более зарабатывать. Современная медицина – штука очень дорогая. У нас она обходится немного дешевле только за счет низкой оплаты медработников. ( Кстати это ведет к утечке лучших кадров за границу, особенно среди молодых. Остаются кто потупей и безинициативнее, и кто постарше в силу инерции или уже имеющегося статуса - просто дорабатывают до пенсии. Так что общий професиональный уровень будет только ухудшаться по совершенно обьективным причинам) Так вот, медицина _ штука дорогая, потому что все остальное – лекарства, медицинское оборудование, лабораторные реактивы и т.д стоит так же как и на западе. А зарпплаты наших людей далеко не такие как на западе, и 5 процентов от нашей среднестатистической зарплаты это далеко не 5 процентов от среднестатистической американской зарплаты. Так что не ждите что если вам надо делать операцию за 100 тысяч долларов то вам ее сделают бесплатно потому что у вас есть какая- то страховка. В лушем случае вам окажут помощь на те деньги, что вы уже заплатили страховой компании или еще заплатите в перспективе , учитыая ваш возраст , место работы и т.д. Знакомые , побывавшие в США рассказывают, что первое что спрашивают в тамошних больницах – это не что болит, а есть ли страховка, и если страховки нет, то … Есть правда хосписы для бедных , которые существуют за счет дотаций государства и пожертвований. Из – за низкой оплаты - медперсонал , условия пребывания там и обьем оказываемой помощи соответствующие. В общем американци очень недовольны своей медициной и ихний президент тоже собирается что – то там реформировать. И это при их то уровне жизни , при тех огромных средствах что выделяет правительсто и страховых взносах американцев Выводы для украинцев : Невозможно на говне делать сметану. Берегите и цените хотя бы то что есть. Будьте готовы к ухудшению, создавайте свою собстенную страховку.

Медична тематика у країні з колосальною кількістю проблем ніколи не відзначалась суспільним інтересом. Старт медичної реформи наприкінці 2010 року анонсований Іриною Акімовою запам’ятався короткотерміновою піар-акцією з характерною для регіоналів впевненістю та енергією.
Схоже, що за ці два роки владі у медичній сфері вдалося достатньо «наваять» аби теми політичних в’язнів, Митного Союзу і таке інше відійшли на другий план.
Станом на 2013 рік уже накопичено чимало фактів, які напряму пов’язані із формуванням нових правил гри в медицині. Це і рентгенограма поперекової ділянки хребта, зроблена за направленням сімейного лікаря у вагітної жінки при тягнучих болях у попереку, це і направлення у відділення постінсультної реабілітації пацієнтів без свідомості після двадцятиденного «успішного» лікування в районній лікарні у кахектичному стані з пролежнями та гангреною обох нижніх кінцівок, це і лікування прееклампсії біологічно активними добавками та багато іншого, що завдало шкоди здоров’ю або закінчилося летально.
Cитуація із медичної реформою дуже нагадує 1932 рік. На виконання плану хлібозаговітель були підняті із помийних глибин суспільства найвишуканіші покидьки, для котрих, в силу їх «надзвичайних» моральних якостей владні повноваження завжди були недоступні. Не вникаючи у суть поставлених завдань та не переймаючись наслідками їх виконання, але бажаючи виправдати покладені на них сподівання ці люди окрім хліба вигортали буряк, картоплю, моркву та інший провіант. Згодом такі дії будуть трактовані як українська народна самоліквідація в наслідок генетично детермінованої продажності.
Схоже 10-і роки ХХІ століття нічим не відрізняються від 30-х ХХ століття. У 30-х українці розуміли, що завдання, які ставила компартія матимуть для них трагічні наслідки.
Сьогодні також усі розуміють, що медична реформа призначена для того аби «отжать» і «пакращити».
«Отжать»:
а) скоротити бюджетні витрати на медичне забезпечення шляхом введення інституту сімейного лікаря;
б) вивести бюджетні кошти у поле більш зручне для розкрадання шляхом впровадження страхової медицини;
«Пакращити»: перетворити медичну галузь у джерело наповнення державного бюджету шляхом трансформації лікарень у некомерційні комунальні підприємства.
Також усі розуміють, що це матиме катастрофічні наслідки.
Проте таке розуміння не спричиняє до адекватного спротиву, а владі вдається рекрутувати достатню кількість людей потрібної якості, котрі з потроєною енергією наввипередки перевиконують її завдання. У цьому місці слід нагадати, що реформування, за законом, мало б відбуватися у трьох областях та у місті Києві, після чого за логікою мали б бути підведені підсумки і прийняті рішення щодо подальших дій. Натомість непілотні області не просто самовільно інтегрувались у процес медичного реформування, а й подекуди випереджають пілотні регіони.
Якщо побіжно повернутися у 30- і роки минулого сторіччя, то для реалізації світових стратегічних планів на вже освоєних територіях комуністичною Росією перед проведенням заходів з соціальної інженерії було проведено низку підготовчих насильницьких дій: у ході російсько-української війни з 1918 по 1922 рік винищено бойову частину чоловічого населення, депортовано впливових гречкосіїв під час розкуркулення та створено колгоспи. Саме цим у 1932 можна пояснити відсутність адекватного спротиву при усвідомлені свого власного знищення. Враховуючи факт відсутності будь-якого спротиву та достатню кількість моральних виродків готових реалізовувати стратегічні плани по знищенню населення території, можна стверджувати наступне: за 22 роки так званої розбудови української держави медична сфера нагадує український колгосп періоду «совка», а самих медиків можна назвати безправними медичними колгоспниками.
Природно, що масштаби і глибина мислення колгоспників не дозволяють їм осягнути процеси на належному рівні. Цілком очевидно, що проект медичного реформування відбувається у рамках глобального процесу побудови модернового рабства у пострадянських суспільствах з національними особливостями. Українське модернове рабство буде вирізнятися від білоруського, казахського чи російського. Уже сьогодні зрозуміло, що наше рабство буде мати вибори, у ньому буде багатопартійність, громадські організації, громадські ради, громадські слухання, чисельна опозиція, політичні ток-шоу з критикою президента, перинатальні центри і показники перинатальної смертності менші як у США.
Повертаючись до медицини, можна стверджувати, що медична сфера в Україні на сьогодні залишається осередком несвободи, таким самим осередком, яким свого часу в Україні була аграрна сфера, яка дала нам армію рабів.
Таким чином, враховуючі беззаперечні катастрофічні демографічні та гуманітарні результати можна говорити, що реальні наслідки реформи виходять далеко за межі медичної сфери, а також далеко за межі прихованих стратегічних планів та інтелектуальних здібностей її попихачів, що наводить на певні роздуми.
Відповідальність за ситуацію у рівній мірі несуть як медики так і суспільство. Медики винні тим, що розуміють, але не протидіють, а громадяни – тим, що нічого не бажають розуміти.
Невідворотна загроза захисту успадкованої комуністичної моделі, як головна форма протидії так званому реформуванню додає ситуації абсурдності і драматизму, а з ними і відчуття безвиході. Мабуть, це мало б нас спонукати нас до осягнення того що ми мали і що у нас зробилося (саме така форма дієслова тут буде доречною) перед тим як визначитись з подальшими діями.
                   інформація про опозиційні акції в Москві та інших російських містах нагадує новини про броунівський рух: мітинги змінюються гуляннями, гуляння – голодовками, голодування – таборами протесту… Але що найголовніше – у всіх цих акціях постійно залучені російські правоохоронці, які намагаються розігнати, перешкодити, оштрафувати, посадити…        

Влада ставиться до опозиційних акцій цілком серйозно, але, як мені здається, зовсім не тому, що вона боїться цих виступів або вважає, що вони їй чимось загрожують. Влада просто не хоче, щоб опозиціонери виходили на вулиці. Після обрання Володимира Путіна новим президентом Російської Федерації та затвердження Дмитра Медведєва главою уряду влада хоче повернутися в комфортний стан, в якому вона перебувала до початку опозиційних мітингів – коли існувала затишна ілюзія, що в країні всі підтримують «тандем», а ті, хто не підтримує, – є купкою маргіналів, які раз на місяць збираються на Тріумфальній площі.

І зараз, намагаючись розігнати опозиціонерів – де б вони не збиралися і щоб не робили – влада знову намагається нагадати незадоволеним, що вона сильна і не збирається терпіти «самоуправство».

Пояснити російським керівникам, що таким чином вони лише збільшують кількість людей, які не бажають миритися із застоєм в країні, абсолютно неможливо. Російська влада вже давно живе в своєму власному світі, далекому від реальності – і їй цей світ застійним не здається. Навпаки, цей світ переповнений величезними грошима, власністю і вірою у свою незамінність. І змінювати щось у такому чудовому світі – справжній злочин. Тим більше, що російська влада впевнена: її підтримує більшість населення. А все решта – горлопани.

Тому не варто очікувати раціональної реакції від Володимира Путіна. Він постарається зробити все можливе, щоб опозиціонери боялися виходити на вулиці. Інша справа – чи вийде це в нього сьогодні? Адже Росія – що б не думали її лідери – після мітингів на Болотній площі дійсно змінилася. Стало зрозуміло, що людей, незадоволених існуючим станом справ, не так уже й мало. І що вони можуть виходити на вулиці і нагадувати владі про своє існування.

На якийсь час більшу частину цих людей можна, звичайно ж, загнати на кухні. Але вони обов’язково прийдуть ще – тим більше, якщо розгін опозиційних виступів посилиться. Це саме те, що російська влада не може, та й не хоче зрозуміти.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
 

Коли розпочнете ділитися, Вікторе Федоровичу?



Блог Сергія Капліна
Лідер Руху простих людей, засновник "Антикорупційного Бюро
Сергія Капліна" (АБСК)
Коли розпочнете ділитися, Вікторе Федоровичу?
17 мая
2012, 15:08




Ю. Тимошенко: "Треба перебудувати піраміду влади. Центральні органи влади
повинні виконувати тільки ті функції, з якими не можуть самостійно справитися
місцеві. Тому піраміда влади повинна бути перевернута на користь місцевих громад
та їх представників. Не менш 70% бюджетних коштів повинні залишатися у місцевій
громаді".


Напередодні виборів «піаром протухає» все. Політики вивчають «що хоче почути
виборець», а потім це говорять, розміщують на бордах та у листівках. Одним
словом, влаштовують справжнє бігбордування по людям.
Проте, окремі речі були, є, і будуть актуальними не залежно від характеру
політичних сезонів. Одна з таких тез, що систематично мусуються на протязі
передвиборчих компаній - це децентралізація
бюджету або його кардинальна федералізація. Керівники на місцях вже двадцять
років чекають, коли, нарешті, припиниться практика «трансфертного жонглювання»
та «демонстрації фокусів» з розподілом коштів між регіонами. Ручне керування
бюджетом - потужний удар по фінансовій самодостатність територіальних громад.
Параметри бюджетно-фінансової децентралізації є ще й індикаторами, за якими
можна оцінити ступінь децентралізації управління в цілому у державі.
«Бюрократичні гальма» уряду та «налогообножение» призводять до пресловутого
«покращення».
Дерегуляція, децентралізація мала б давно стати філософією українських
реформ. Саме та поводяться з управлінням та економікою у разі системних глибоких
криз: віддають максимум повноважень у регіони. В Україні це б змінило і
пріоритети у політичних змаганнях партій. Вони б намагалися очолити еліти у
регіонах, а не набивати парламент та кабмін, наче мішок з половою, своїми
кращими «головами».

Читайте: Субсидії:
Полтаві - 0,7%, Донецьку - 27%
Влада, яку ми віддаємо «на місця», повинна жорстко контролюватися інститутами
громадянського суспільства – профспілками, «геошками», рухами. Далі, необхідно у
стислі терміни провести фактичне та формальне оживлення інституту
місцевих референдумів. Норми про пряму демократію, задекларовані у
Конституції, мають стати найважливішим елементом української політичної
культури. Прикладом такого волевиявлення є Швейцарія. Там проводиться десятки
референдумів на рік. Цей «конвеєр справедливості» у вигляді «громадянин –
організація – референдум» працює бездоганно в багатьох країнах світу.
У своєму останньому письмовому зверненні, Юлія Тимошенко пропонує залишати «у
регіоні» до 70% відсотків ресурсів. Ця цифра дещо перекручена, проте вона не
повинна бути меншою за 50%. Як правило регіони «середньої вагової категорії»
отримують у своє розпорядження до 20%, інше - через бюджетні інструменти, які
дозволяють уряду та президенту «тримати за роги» місцеве начальство та шарувати
регіони на різні сорти – вищий, перший, другий і тд… Критерії такого поділу –
виключно політична доцільність та загравання з електоратом. Крім всього ще й
«бюрократичні гальма» уряду та українське специфічне «налогообножение» посилюють
ефект пресловутого «покращення».
Що треба зробити вже завтра?
По-перше, президент Янукович має поділитися владою та грошима, передавши їх
на місця відповідно до «заповіту Юлії Володимирівни». Це головна ідеологічна
засада децентралізаційної та дерегуляційної реформи.
По-друге, варто модернізувати критерії, за якими визначається достатній
ступінь дерегуляції та децентралізації. Повинен існувати прозорий та науково
обґрунтований алгоритм трансфертної політики та субсидування. Ця позиція має
змінити черги голів адміністрацій та їх полювання на гроші у приймальнях
міністрів.

Передача
полномочий из центра в регионы нужна однозначно. Это является программой Партии
регионов и программой Президента Украины. Эти процессы должны проходить через
децентрализацию бюджетных полномочий. Мы должны дать право распределять деньги
там, где они зарабатываются, это принцип справедливости— Вадим
Колесниченко, заместитель руководителя фракции Партии Регионов в Верховной
Раде
По-третє, Податковий
кодекс в його нинішньому вигляді - гільйотина для регіонів та дрібного
бізнесу. Він нагадує мені арсенал інструментів для катування та тортур платника
податків. Президент оголошує прем’єру розмір бюджету, прем’єр – керівнику
податкової – далі «відповідні люди» озброєні цим арсеналом, - знекровлюють і
знесилюють платника. Дійсно, Україні потрібен простий податковий документ, де б
було, зокрема, чітко визначено податок який залишається у місцевому бюджеті.
По-четверте, держава має відмовитися від принципів «латання бюджетних дірок»
та тушіння «фінансових пожеж». Необхідно запровадити проектний підхід у
фундаментальному фінансуванні регіонів. Більше того, необхідно враховувати
ймовірну ланцюгову реакцію таких ініціатив для цілої економіки та, відповідно,
інтегрувати такі проекти в цільові державні програми. Все це має обговорюватися
кваліфікованими експертними середовищами, як інституалізовані у відповідні
дорадчі та експертні органи.
І останнє, слід пам’ятати, що цій дискусії вже 20 років. Її активним
учасником був кожен відомий політик. Розмови починалися за місяць до виборів і
закінчував через тиждень. Через кілька місяців ця «помаранчева чи блакитна
локшина» про референдуми, права регіонів та 70 відсоткові квоти знову висітиме
на вухах простих людей. Прикрашені цими аксесуарами, ми підемо голосувати за
«нові/старі обличчя та децентралізацію».
Я бачу лише один вихід з цього кругообігу брехні – це відповідальність влади
перед реальними громадськими об’єднаннями, причому тільки після правового і
політичного оздоровлення інституту місцевого та всеукраїнського референдуму. Це
має бути програмою мінімум громадянського суспільства на цей
рік.
Читайте новости LB.ua в социальных сетях facebook, вконтакте, google+ и twitter.
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис