Понеділок, 21.05.2018, 00:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Украинский литературный сервис

Форма входу

Блог

Головна » 2013 » Березень » 26 » Болонська книжкова виставка
09:51
Болонська книжкова виставка

Люди йдуть болонськими аркадами, закутані у їхніх присмерковий затінок: потоки виразних облич, розцяцьковані крамнички, чоловік поважно продає морозиво, крихітна площа, знамениті похилі вежі, історія, мистецтво – ми ніби опинилися у фільмі Фелліні й не хочемо з нього вибувати. Ми уперто вивчаємо туристичну топографію, перевіряємо глянець стереотипів. Італія для мене – це палка жестикуляція падре в ренесансному храмі, де треба незалежно від мети й віри заплатити за вхід євро. Це пишна краса, що для більшості мешканців стала буденним ритуалом. Вони знають, що всі туристи – метелики-одноденки, які помруть, тільки-но сядуть у свої потяги та літаки. Ось екзотичними рибками мелькнула зграйка японських туристів, розпатлані школярі весело задираються до них: «Do you speak English? Do you speak English?»

Здається, все тут сповнене особливої раблезіанської гостроти: тлум студентів біля Болонського університету, найстарішого у світі, лежить, сидить і п’є вино на теплому бруці, пубілка не церемониться – звично заходить у підворітню біля готелю «Россіні», справляє потребу й задоволено повертається до свого страйку з іграшковими декораціями «No NATO». Болонський процес, таким чином, почувається більш ніж щасливо...

Кожен стенд виставки розповідав свою історію: литовці створили дещо кубістичну експозицію, чехи – скульптури-ілюстрації з хліба, корейці показували мультики, російський стенд дизайнований із присмаком конструктивізму 20-х років, а на ятках деяких ісламських країн були розклеєні лише плакати із арабською в’яззю.
Вибратися з батьківщини болоньєзе було непросто – страйкували залізничники. Але виявляється, що це світ без паніки, місце солодкого неробства, навіть коли паралізована вся залізниця й сотні обурених намагаються знайти бодай одного працівника в бюро вокзалу італієць скаже – chі va piano, va sano e va lontano – хто їде повільно, той їде добре й далеко. Що ж, хотілося б вірити, що українські видавці повільно, але щасливо знаходитимуть дорогу до дитячого серця книжкової Італії. Юлія Стахівська, поетка
Переглядів: 422 | Додав: GOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Друзі сайту
  • Рукопис